Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

22.11.1904 р. До О. Ю. Кобилянської

Тбілісі 9.ХІ 1904, Тифлис, Давидовская ул.,
д[ом] Гамрекели (№ 23, кв. 4)

Дорогий хтосічку!

Хтось до когось аж тепер пише, як уже доїхав, і врядився, і встановився, і відпочив, і вже знов до своїх «безконечних» листів взявся. Хтось був перед виїздом цілий місяць у Києві дуже зайнятий, а не так роботою, як біганиною і візитами, і так не раз було, що цілий день і роботи жадної не зробив і таки не мав часу «вгору глянути», як то кажуть. Ще на кінці були роковини смерті брата і хтось був дуже-дуже бідний і не міг нічого писати. Через те все хтось спізнився до терміну і нічого не подав на конкурс «Киевской старины». Чи хтось щось подав? Хтось (білий) буде вже так кінчати своє оповідання, може, без конкурсу надрукують та комусь хоч так щось небагато дадуть. І ще хтось має деяку роботу в російськім видавництві, досить нудну, але вже мусить її скінчити, бо там обіцяв, ну, і таки щось заробити хоче, бо тут йому таки досить дорого жити.

Хтось живе тепер «на пансіоні» у матері п. Квітки і має добре утримання, не потребує жадним господарством клопотатись (торік взимі мав того клопоту досить), але платить за те чимало, так як тут звичай, бо хтось не хоче, щоб на нього втрачалися тому, що він приятель. Хтось має дуже велику хату і гарний вигляд на гори. Ходив раз в гори і проблукав цілий день – дуже гарно було, але таки не так, як на зеленій Буковині, в чиємусь Кімполунзі, таки в чиїхсь горах краще.

Комусь кланяється п. Славинський. Хтось його бачив, як був в Одесі. В той час (тому три тижні) п. Славинський був редактором нової часописі «Южные записки», а тепер він офіцером у війську – забрали його несподівано до війська, та ще добре хоч не на війну, а відслужувати на місці тих, що на війну пішли, так що все ж він на Україні лишиться. Дуже він з того не рад, що мусив перо на стрільбу змінити, але що ж має робити? Редакторство, натурально, перейшло в інші руки, і хтось з того не рад, бо сподівався писати в тій часописі, а тепер не знає, як те випаде. Розказували в Одесі, що др. Липа оженився і що тепер його мало хто бачить. І хтось його не бачив, але о тім не жалує, бо хтось його не дуже любить. Вороний кудись вибрався з Одеси, а перед тим з усіма посварився. Ми з Славинським заміряємо видати в Росії наші переклади з Гейне (тепер цензура трохи лагідніша стала), та хто зна, чи позволять. Багато людей просили тепер дозволу видавати українську часопись, та щось досі нікому не дозволено. Хоча тепер в Росії ліберальний вітер віє і російські часописі заговорили таким тоном, мов і забули про цензуру, але, видно, той лібералізм не для України…

Нехай хтось любий напише, чи таки та бідна Ярошинська вмерла? Комусь її дуже шкода!

Нехай хтось сердечно привітає наше чорненьке, хтось би рад їй часом карточку послати, то хотів би знати її адресу. Але, головне, хтось хоче знати, як мається хтось, як його здоров’ячко. Мій любий, дорогий хтось! Нехай хтось не буде бідний! Хтось вітає чиюсь родину. П[ан] Квітка кланяється комусь.

Хтось


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 121 – 122.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 172 – 173.

Подається за автографом (ф. 14, № 916).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 735 – 736. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Лист датований автором помилково 9/IX 1904 замість 9/XI 1904 р. Дату уточнено за часом перебування Лесі Українки в Києві (вересень – жовтень). 25(12) жовтня поетеса виїхала з Києва до Тифліса.

Кінчати своє оповідання – Йдеться про оповідання «Приязнь», завершене 1905 р. в Тбілісі.

Кімполунг-Волоський (Кимпулунг-Молдовенеск) – місто в Румунії (область Сучава), де О. Кобилянська жила від 1874 до 1889 р. і куди 1901 р. заїздила Леся Українка.

Ярошинська Євгенія Іванівна (1868 – 1904) – українська письменниця, громадська діячка, педагог.

Тепер в Росії ліберальний вітер16 вересня 1904 р. новопризначений міністр внутрішніх справ Російської імперії П.Д.Святополк-Мирський виголосив ліберальну промову, намітилось деяке пом’якшення репресивної політики російської влади.