26 – 27.09.1903 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Вже я тут. Перед виїздом з Гадяча я отримала твою одкритку, спасибі, вона мене заспокоїла, що ти не навмисне не пишеш мені.

Мені вдалося спинити Кльоню на дорозі так, що він не доїхав до Гадяча, а ждав мене в Одесі, звідки ми вкупі виїхали морем. Я дуже не хотіла, щоб він їхав у Гадяч або в Київ, бо з того могло б вийти багато зайвих прикрощів для нас обох з різних боків. В дорозі ж з Одеси до Тифліса було для мене справді краще, що я їхала не сама, бо чогось на сей раз мені було трудно ходити на пароході, якось голова морочилась од хитання, і вітер зараз кашель викликав, то Кльоня водив мене, знаходив мені захисні місця, і я не потребувала спускатись по трапах інакше, як для їди або на ніч. На кавказьких вокзалах такий скрізь натовп і гармидер, що теж, може, нелегко було б собі раду дати, бувши втомленою, як я тепер. Ну, та, звісно, конечності мене «везти» не було, бо я ж не раз і гіршою їздила сама, а тепер у мене як поправився настрій, то й енергія здійнялась, і я вже дала б собі раду. Ся подоріж, може, вийшла і на користь для Кльоні, бо хоч і втомила його фізично (перший день на морі йому дуже трудно приходилось), та зате він скоріше заспокоївся морально.

14.IX.

Через клопіт шукання хати не могла знайти хвилинки, щоб докінчити листа, і тепер теж спішуся, бо хата все-таки ще не знайдена, се таки тут нелегке завдання.

Тим часом сиджу в гостиниці, але слід би вибратись скоріш, бо воно дорого. Не знаю, нащо Кльоня писав у листах про ті кухні і т. п., бо тепер він і слухати не хоче, щоб я клопоталась сама обідом, а про варіння в кухні нема що й казати. Пристав на те, що вечеряти й снідати будемо разом, а обідати нарізно, бо він вже має десь порядний обід у знайомих, але я туди ходити не хочу, бо прийшлось би знайомитись, а то, здається, неінтересно, та й, може, я десь при хаті знайду обід, щоб не ходити далеко.

Кльоня мені таки не зовсім по правді написав про свою слабість, і то даремне, бо тоді і я і ти відносились би інакше. Діло в тім, що таки головне було напади нервові, один з них навіть у суді трапився, і через їх він і в ліжку лежав по кілька день. А через те, що він про них писати не хотів, то і в листах його було стільки нелогічностів і сперечностів, до того ж він забувався, що писав, а чого не писав, і наслідком того вийшла ота телеграма, де він незвісні факти («душевное состояние») трактував як звісні і де замість короткості телеграфічної вийшла просто різкість. Та тепер уже весь той хаос одійшов в історію, тільки з нього вийшло те, що Кльоня таки дійсно уважніше та обережніше став відноситись до мене, а через те набрався енергії, щоб мені помагати в шуканні хати, в покупках і т. п.

Оце прийшов Кримський, і треба вже з ним їхати місто оглядати. Він пристав до нас по дорозі від Сочі до Батума (приїхав по моїй телеграмі на пароход з Сочі, де він гостював) і тепер на три дні заїхав у Тифліс, щоб побути зо мною. Завтра він виїздить, то треба сей день пробути з ним. З виданням нашим хто зна, як буде, бо нема грошей, але ще будем якось міркувати.

Постарайся за П[авлика] серед петербуржців, я вже серед інших постаралась, нехай би хоч 50 р. на рік дали.

Ну, Лільчику, бувай здоров. За мене не бійся, я вже «прижилася». Кльоня тобі напише в перший вільний день, а тепер після «прогулу» має силу роботи. Я маюся ліпше на силі й на температурі, але кашель все ще великий, ну, та, може, мине і він. Цілую тебе міцно, моя золотая.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 88 – 90.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 344).

Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – видатний український вчений – філолог, сходознавець, письменник.

З виданням нашим – Леся Українка і К. В. Квітка планували видати збірник українських народних пісень.

Постарайся за П. серед петербуржців – Очевидно, йдеться про матеріальну допомогу М. І. Павликові.