20.10.1898 р. До матері
Київ | 8/Х 1898 |
Люба мамочко!
Листа твого ми отримали вчора, але відписую тільки сьогодні, бо перше хотіла довідатись адреси п. Френкеля, думаючи, що він, може, через свою слабість не ходить тепер в гімназію і лист міг би пролежати аж до твого виїзду.
Справи, про які ти писала, всі залагоджені. Хлопці вже й самі давно покинули теє олово, се їх недовго бавило, хутко обридло. Пальто тепле я не можу раз у раз надівати, бо все-таки тяжко, я часом і в короткому пальто задихаюсь. Але от ітиму сьогодні з гусями в театр, то надіну, бо вечорами холодно. У нас теж було впала біла зима, але тепер уже дощ і одлига, так що вдень не холодно. А ти таки дуже налегко вибралась в дорогу, якби так хто з нас вибрався, то ти б сказала «неосновательно». Коли б ти ще там не простудилась.
У нас все гаразд, Ліля екзамени витримала дуже добре, про що ти мусила отримати звістку в Гадячі. Тепер ходить по Києву і візити робить.
Хлопці учаться. Зоря занімається нічого собі, навіть сам сідає за уроки. Сьогодні приніс отметки, має 4 з греческого і 5 з франц[узької], все-таки початок приличний. Ліля теж знаходить, що тепер він ліпше занімається, ніж раніше, може, йому шкільна наука більше подобається, ніж домашня. Мундир і пальто З[орі] взято, він запевняє, що в пальто йому не холодно, хоч, по-моєму, воно трохи тонке.
Була я сьогодні у Стар[ицького], він сам і Маня вже дома і, на диво всім його родичам, приїхав зовсім здоровий і в дуже веселому настрої. Тільки вже знов закрутився він у вихрі акторщини, все різні плани строїть, між іншим, збирається в Галичину на великопостный сезон. До нього пристроївся Паньківський і ото вже буде посередничати між ним і галичанами.
Листів тобі не було ніяких. Миша писав мені, що, може, сього року не поїде вже в хутір, бо землемір і досі не озивається, а тим часом зима настала – час для поземельних справ невигідний.
Ми вже перейшли на зимовій стрій: позаклеювали вікна, позапалювали в грубках. Моє здоров’я нічого собі, т[о] є[сть] я нічим не слаба, а тільки часом нога трохи болить, як то завжди буває зимою.
Знайомі усі навідуються до нас: був знов Борецький, Лисенки були. Всі питають: коли ж мама приїде? А Лисенко то щось ніяк не може розібрать, куди ти їздила, звідки приїхала, куди поїхала, аж мені вже обридло говорити з ним про се.
Ліля ходила на лекцію Лучицького (в курсі одкритих недавно публ[ічних] лекцій) і вернулась дуже сердита: нічого не можна розібрать, так погано читає! Більше Ліля на лекції не ходила.
Ну, бувай здорова! Нема що писати довго, бо хутко ж побачимось. Кланяйся п. Френкелю. Що се там з ним робилося? Казав Моргун, що він дуже слабий був? От ще біда!
Цілую тебе міцно.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 72 – 73.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 41 – 42.
Подається за автографом (ф. 2, № 191).
Лучицький Іван Васильович (1845 – 1918) – український історик.
Моргун О. – київський знайомий родини Косачів.