27.09.1898 р. До Л. М. Драгоманової
Київ | 15.ІХ |
Люба дядино!
Дуже мені прикро, що Ви стільки турбувались, чекаючи від нас телеграми, але ж, далебі, трудно було зважити, куди тую телеграму посилати і що у ній писати. Екзамени Зоря, як уже досі знаєте, витримав, але з документами справа не скінчена. Ходила мама по участках різних з сього поводу (у нас же без сих милих учрежденій ніщо не обходиться!), і їй там сказали, щоб вона подавала прошеніє губернатору, чи не видасть він паспорта Зорі на проживання тут (він може се зробить), а тим часом Зоря може місяць так прожить.
Мама того дня, 10-го сент[ября], поїхала в Колод[яжне] і казала мені, що як тільки приїде туди, то зараз пошле прошеніє губ[ернатору], порадившись з папою, в якій формі його треба писать. Можна думати, що до 22-го сент[ября], т[о] є[сть] до того часу, як почнуться занятія, се діло буде улажене.
Мама на днях вернеться сюди, бо вона поїхала ненадовго з поводу кінця оренди в Колод[яжному]. Потім вона збирається в Гадяч, а там, може, ще куди. Але Ви не турбуйтесь за Зорю, він не буде без догляду, бо я буду увесь час тут, до января, поки не поїду в Берлін, а може, ще і поїхати не вдасться. Хотіла я зараз по екзаменах взятись до занятій з Зорею, але мама випросила для нього канікули по 16-те, та і справді треба було дати йому спочинок. Завтра ми з ним рішили все-таки почати заніматись, щоб не так було трудно одразу в гімназії. Я думаю, що заніматься зо мною він буде не гірше, ніж з іншими, не знаю тільки, який Ваш погляд на се.
Взагалі напишіть мені все, що Ви хочете, аби було зроблено для Зорі, і будьте певні, що я постараюся зробити все так, як би робила для свого рідного брата, коли ж мене тут не буде, то мою обіцянку перейме Ліля, хоч я її про се не питала, але я в сьому певна, бо знаю її і знаю, як вона відносилась до Зорі увесь час. Недавно Ліда написала сюди листа до Лілі, але нехай простить, я перешлю його в Колодяжне тоді, як мама звідти виїде, – думаю, що так буде краще. Лілю не вразить те несправедливе, що відноситься до неї, але мама навіть до справедливого може віднестись пристрасно, бо взагалі вона тепер якась роздразнена, дякуючи справам з орендою, гадяцькій постройці, що завела її в справжній грошовий кризис і т. і. Не моє діло відповідати на чужі листи, інакше я б сказала, що Ліля заслужила собі не на такі слова. Про Зорині екзамени вона сама тоді ж довідалась, як і Ви в Софії, отже, не могла б, хоч би хотіла, дати Вам у свій час звістку. Прошу Вас, не кажіть Ліді нічого про се, що пишу з поводу її листа, бо справді вона може сказать, що се не моє діло.
Сподіваюсь, що Ви вже перестали сердитись на мене за моє мовчання (повторяю, в тім не було моєї злої волі) і напишете мені пару слів, як будете писати вдруге до Зорі. Не мені запевняти Вас у своїй приязні, – Ви знаєте мене і знаєте, як я відносилась до Вас, бувши в Софії, з того часу я взагалі мало змінилась, а в стосунку до Вас не змінилось нічого. Коли часом в переписці була задержка, то се походило або з поганих обставин, або з лінощів, теж чисто патологічних: часом, Ви, може, і самі се знаєте, нападає якась така апатія, що і перо в руки взяти противно, і власні думки дурними здаються. З сим, запевне, слід боротись, та не завжди людина се вміє. Тепер, я думаю, така апатія не повинна б чіплятись до мене: здоров’я моє краще, робота єсть, а коли не все іде так, як мені хочеться, то я вже до того звикла…
Пишіть же мені, моя дорога, люба дядино, нехай я знаю, що Ви не думаєте про мене нічого прикрого. Раду поцілуйте і привітайте від мене. Я тим часом ще не маю права нападатись на інших за недбалість в кореспонденції, але згодом нападуся, то краще упередити сю страшну погрозу.
Бувайте здорові! Мушу кінчати, бо дуже втомлена, зовсім не виспалась сеї ночі – воно і по стилю видно?
Цілую міцно Вас і всіх Ваших.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 66 – 67.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 201 – 202.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 448 – 449. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.