Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

4.10.1898 р. До Л. М. Драгоманової

Київ 22.ІХ

Люба дядино!

Нарешті можу Вам написати просто і ясно: Зоря в гімназії. Сьогодні я ходила сама в гімназію платити за обох хлопців, і мені дана «расписка в получении 25 р. за Светозара Драгоманова, уч. III класса, Киевск[ой] IV гимназии». Зоря дуже радий своему новому званію, купив собі нову шапку, причепив герб IV гімн[азії], потім побіг (оце тільки що) самолічно на Крещатик і купив нову бляшку до пояса з тим же написом (К. 4. Г.), дуже все се його займає, звичайне, як новинка.

Він тепер буде в одному класі з хлопчиком Лисенковим, певне, будуть товаришувати. Завтра ще пришиємо блискучі гудзики, а післязавтра почнуться занятія. Тим часом занімаємось дома: я навіть свого давню «греку – латину» пригадала, себто латину мені часто трапляється пригадувати, та й в Ялті я мала з нею діло, але грецької книжки щонайменше літ 10 в руки не брала, проте, – як се не дивно, – далеко не все забула, принаймні на перші набої пороху стане, а там побачимо!

Задавала я Зорі сьогодні «переложение басни» писати: два-три звороти не російські, а то нічого собі вийшло. Говоримо ми з ним по-французьки, і з того користь нам обом, а то я вже почала було одвикать від сеї мови, та й Зоря теж. Наші, Оксана і Ліля, чомусь не можуть одважитись говорити чужою мовою, а то, може б, і потрапили. До Зорі я з першого дня стала говорити по-франц[узьки], то він так і звик, встановилась традиція.

Однак се чудно, аж трудно повірити: третій раз пишу я Вам, і все «в невменяемом состоянии», або, попросту, не виспавшись! Певне, в Ялті я одвикла від товариства, бо тепер, як тільки піду увечері в гості, де буде більше ніж дві людини, то вже, вернувшись, не можу спати до 3-ї год[ини] ночі, а другого дня тиняюсь, як мокра курка, аж самій із себе смішно. От і сьогодні так. Та ще вдень трошки побігала по справах (гімназія, Крещатик etc.), a по обіді теж «поважні» обов’язки не дали мені просвітку, от видався день! Воно-то у других – порядних людей – всі дні такі, але ж на мою лінтяйську натуру то занадто героїчно.

А се я кажу не для сміху тільки, таки серйозно, що я тепер лінтяйкою стала, бо часом не то що якої даної роботи не хочеться робити, а так просто ніякої, і хто його знає через що, не завжди через слабість. Се, може, або лікарі спортили, або добрі люди збалували, або вороги наврочили. Як думаєте?.. Ну, але що се я пишу?! Далебі, самій сором. Простіть!

Наша невеличка компанія мається добре, всі здорові, надворі ходять багато, бо хоч дощі перепадають, та все ще так тепло, що можна без пальто ходить. Мама ще не вернулася з Колодяжного, так що ми досі en petit comité, і я la présidente du petit comité, і влада моя не більша, ніж влада швейцарського президента над кантонами.

Попросіть Раду, щоб мені написала, які в неї вражіння від Цареграда. Та й взагалі пора б моїм кузинам згадать, «что в городе NN живет Петр Иванович Добчинский».

А тепер до побачення. Цілую Вас міцно, моя дорога!

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 67 – 69.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 202 – 204.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 451 – 452. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

з хлопчиком Лисенковим – з Остапом Миколайовичем (1885 – 1968), сином композитора.

грецької книжки щонайменше літ 10 в руки не бралаЛеся Українка рахує з часу, коли вона перекладала «Одісею» (1888).

Петр Иванович Добчинский – персонаж п’єси М. В. Гоголя «Ревізор».