19.12.1897 р. До І. Я. Франка
| Ялта |
Ялта, Екатерининская ул., д[ача] Лещінського, кв. № 12 (така моя адреса на зиму і весну). 7/ХІІ 1897 |
Високоповажаний добродію!
Вибачайте, що не хутко відповідаю на Вашого ласкавого листа, але ж я його одібрала тільки сьогодні (7 декабря ст. ст.): кружну путь він мав – через Київ на Ялту!
Даремне гадаєте, що наш публіцистичний контроверс мав такий фатальний вплив на мої відносини до Вас. Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ. Отже, редакція «Літ[ературного] вісн[ика]» не зробила помилки, попросивши Вас сповістити мене про заснування сього журналу, бо навряд чи хто інший з її членів був би мені симпатичніший від Вас.
В нашому контроверсі (pour en finir) вразило мене особисто тільки слово «недобросовісно», я навіть хтіла у свій час проти нього протестувати, але той час пройшов мені в таких тяжких фізичних обставинах, що було якось не до протестів навіть. Тепер я думаю, що се й краще, бо слово по слову ми могли б ще й справді посваритись – ми обоє поети, gens irritabilis, як відомо, я дуже рада, що сього не сталось.
Я сама хотіла було написати до Вас з поводу чутки про скасування «Життя і слова», але не знала Вашої адреси, тільки що збиралась допитуватись її по людях, як прийшов Ваш лист.
Невважаючи на радісну звістку про заснування нового «Вісника», мені все-таки жаль «Ж[иття] і сл[ова]», було в ньому дещо таке і дехто такий, якого вже в «Віснику» не буде…
Звістка про скасування «Ж[иття] і сл[ова]» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин: зникало поле для моєї праці! Правда, ще раніше тії звістки я якось не знала, чи одкрите се поле для мене після того, як… etc. До «Зорі», якою вона була остатні роки, я не мала симпатії, отже, «так зостала я ошукана, немов птах над моря водами»… Тепер же я маю тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви і Ваша, чи то пак наша, редакція, запрошуючи мене до роботи, та й взятись до тієї роботи так завзято, як тільки дозволить мені моє зрадливе здоров’я.
Для початку посилаю вірші: не здивуйте з їх монотонності – адже я тут «на засланні», а вкупі зо мною і моя муза!
Щиро вітаю Вас і Ольгу Федоровну.
Завжди прихильна до Вас
Леся Українка
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 411 – 412.
Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч., т. 3, с. 177 – 178.
Подається за автографом (ф. 3, № 1626, с. 211 – 213).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 414 – 415. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Публіцистичний контроверс – Йдеться про полеміку, що відбулася між Лесею Українкою та І. Франком з приводу його статті «З кінцем року».
Заснування нового «Вісника» – мова йде про «Літературно-науковий вісник», який почав виходити з 1898 р.
Дещо таке і дехто такий, якого вже в «Віснику» не буде – тут Леся Українка має на увазі М. П. Драгоманова.
Для початку посилаю вірші – Леся Українка надіслала для «Літературно-наукового вісника» вірші «Східна мелодія», «Мрії» (надруковані в другій книжці журналу 1898 p.).