Східна мелодія
Леся Українка
Варіанти тексту
|
||
Гори багрянцем кривавим спалахнули,
З промінням сонця західним прощаючись,
Так моє серце жалем загорілося,
З милим, коханим моїм розлучаючись.
Геть понад морем, над хвилями синіми
В’ються, не спиняться чаєчки білії.
Де тебе мають шукати на безвісті,
Милий мій, думи мої бистрокрилії?
Різні тепер нас моря заколихують,
Помежи нами країни просторії…
Що ж розлучило нас? Хвиля противная?
А чи тумани морські непрозорії?
Весла, стерно і вітрила могутнії
Можуть боротися з хвилею кожною.
Яснеє світло, на щоглі запалене,
Світить зорею у тьмі переможною.
В себе на вежі вогонь запалила я,
Любий, твого воріття дожидаючись,
Хай він просвітить по морю доріженьку,
Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись.
Світе мій! буду тебе дожидатися,
В чорну, смутну фереджію повитая,
І посаджу кипарисову гілочку,
Буде щодня вона слізьми политая.
А як повернешся, я покажу тобі
Той кипарис мій в садочку квітчатому,
Здійметься він над всіма мінаретами
В краї сьому, на мечеті багатому.
Ялта, 5.11.1897
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 158 – 159.
Поезію вперше надруковано в ЛНВ, 1898, № 2, стор. 140 – 141. Збереглись автографи: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 665 (чистовий), № 666 (чорновий);
У чорновому автографі поезії «Східна мелодія» викреслено дві строфи – третю і четверту (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»).
В автографі та у першодруку поезія має дату «5 листопада 1897 р.»; у збірці «Думи і мрії» вона датована 27 сісня 1897 р., – мабуть, помилково.