Імпровізація

Леся Українка

В гаю далекім, в гущавині пишній,

Квіти гранати палкі розцвітають,

Мов поцілунки палкі на устах

Іншим палким поцілункам назустріч,

Мов поцілунки рубінових уст…

Спи, моє серце! нехай там у гаю

Квіти гранати палкі розцвітають…

Вітри північні тремтять, затихаючи,

Між запашними кущами лавровими,

Наче зітхання жаги,

Наче ті лаври стрівання таємнеє

Любо ховають од світу цікавого

Листом ласкавим густим…

Спи, моє серце! хай вітри північнії

В лаврах лагідних тремтять, затихаючи…

До кипариса магнолія пишная

Чолом заквітчаним ніжно схилилася,

Як молода до свого нареченого.

Білії квіти тремтять в темних кучерях,

Але серпанку немає на їх.

Щире кохання не вкрите серпанками…

Спи, моє серце! хай пишна магнолія

До кипариса стрункого схиляється.

З темного моря білявая хвилечка

До побережного каменя горнеться,

Пестощі, любощі, сяєво срібнеє

Хвиля несе в подарунок йому;

Темне чоло побережного каменя

Хвилі коханій назустріч засяяло.

Пестощі, любощі, сяєво срібнеє…

Спи, моє серце! Хай хвиля білявая

До побережного каменя горнеться…

1897, Ялта

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 156.

Поезію вперше надруковано у складі циклу «Кримські відгуки» (у збірці «Думи і мрії»).

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 663.

Лист на сайт