22.11.1897 р. До матері

Люба мамочко!

Остатні листи наші розминулись, а після них ми з тобою ще не писали одна одній, отже, відповідаю на твій остатній лист. Давно б відповіла, та з листа до Лілі ти, може, знаєш, що я справді не в стані була писати.

Оксана Старицька писала мені про деякі сумні звістки з-за кордону – я сього сподівалась… Тепер наші «брати» побачать, що значили для них ті «дрібнесенькі датки», яких вони не вміли шанувати. Врешті, я сьому не радуюсь, далеко від того… Але се все виходить зовсім не «відповідь», вибачай.

Théâtre libre мене радує, може, з нього будуть люди. За драму свою все-таки боюсь [чом ти не відповідаєш на мій «діловий» лист?]. Виберіть там Ореста в pendant Мані, такого, щоб міг, як Атлас, «цілий світ» стримати. Циклопа я не жалую, так йому й треба, «прийшла і на тура бура». «Літературна громадка» річ добра, та я скажу, як Летіція Бонапарте про імператорство свого сина: «Pourvu que ça dure», проте бажаю щастя і енергії.

Я б радила перекласти Maurice Vernés «Précis d’histoire du peuple d’Israel» (статті з енциклопедичного словаря, що я колись перекладала, єсть extraits з сього твору), ся книжка може служити оберігаючим ліком проти толстовщини і подібного сумбуризму, до того ж стиль у ній не трудний, не вимагає від перекладача белетристичного талану, як, наприклад, переклади з Тена або Ренана, через те ся книжка може бути перекладена колективно.

Хороша теж книжка Seignobos «Histoire de la civilisation d’Europe en XIX siècle» (нове видання, недавно перекладене на російську мову), але її переклад, здається, вийшов у Галичині (зроблений, правда, по давнішому, гіршому виданню). Обидві книжки не дуже великі, по одному тому, не монографічні, а скоріш мають характер компендіуму, мені здається, що для нашої убогої наукової літератури такі книжки, може, навіть потрібніші, ніж талановиті, але повні partis pris монографії Тена. Спинюся поки що з дальшими радами, бо – entre nous soit dit! – хоч би «уліта» сі книжки вивезла, то й то була б доброю робітницею.

Подякуй від мене сих нових (може, й незнайомих?) товаришів за честь, яку вони мені зробили, запрошуючи мене до гурту і не цураючись моєї малокомпетентної ради; вернувшись «на тихі води», сподіваюсь застати молодий гурт в розцвіті сили й енергії, тоді й сама з охотою поможу їм і словом, і ділом, а тепер, поки що, не робітниця з мене…

Тепер вернімось «з форуму додому». Писати про себе? Про ногу?! Ox-x-x!.. Дещо я вже писала папі і тобі. Сьогодні я писала папі про свою нову домівку: тут же, тільки на другому етажі. Зимою тут люди au rez-de-chaussée не живуть і мають рацію, бо тут садки зелені всю зиму і через те в нижніх етажах завжди затінок, що влітку дуже добре, але зимою розпроваджує вільгость. При помочі невеличкої «воєнної хитрості» з мого боку моя господиня віддала мені і сю хату за 15 p., хоч я сама бачу, що згідно з тутешніми звичаями вона варта 20 р. В ній два вікна – одно на схід, друге на захід, з подвійними, але не заклеєними рамами (когда кто хочет, то запаковується й тут, але, по-моєму, се без потреби), ліжко на пружинах, канапка, велике крісло (і не продерте!), два столи, шафа, комода, умивальник, «такий, як на вокзалі», і ширма. Двері виходять на великий скляний ганок, якого половина належить мені, а половина моїй сусідці, ревельській пані з двома дітьми, Ларисою (15 літ) і Вітею (10 літ).

Мої сусіди люди досить спокійні і хоч мають дуже погане фортепіано і жадної музикальної кебети, та зате грають мало і лягають спати у 9-й г., спасибі їм!

Їм я от що: рано п’ю каву (чай скасувала), навіть з сметанкою, а не з молоком; між першою і другою годиною обідаю, годині в 4-й або 5-й п’ю молоко або какао (коли не лінуюсь варити), увечері п’ю чай і вечеряю шинкою, яйцями або тим, що принесу з обіду, до кави і чаю завжди маю масло; молоко носять мені по бутилці (3½ склянки) щодня. Як бачиш, я тут не постую. Дуже рада, що врешті не бачу перед собою осоружних судків, а обідаю по-людськи, за порядно накритим столом, де мені подають не quasi домашню, а справді домашню страву.

Нога моя ходить ліпше – у себе в хаті я знов починаю часто губити палку, – тільки часом щось на неї находить, але рідко і ненадовго. На гору мені не приходиться ходити, ходжу все більше берегом моря, се добре, бо чомусь я тепер не можу злізти навіть на невеличку пригору без задишки. В легкому убранні ходжу добре (наскільки взагалі сей вираз до моєї походи стосується), але важкого нічого не можу носити, знаю се з того, що раз, ідучи на ванну – се три шаги звідси! – наділа лишню спідницю і хустку під пальто (пальто – коротка кофта без вати) – і ледве долізла додому! [А що ж би я робила в Києві, ходячи на гору та ще й в ватованому пальті і глибоких калошах!!] Се дивно, бо взагалі почуваюся нічого собі і не втомляюсь так, як літом. На моє щастя, тепер тепло – я навіть позавчора ходила в одній сукні, і не я одна. Вітри тільки тут бувають неприємні, не дуже холодні, але такі сильні, що я таки справді часом од них валюся. Зате нема ні снігу, ні ожеледі, ні «мряки» – коли дощ, то вже дощ (як з відра!), а коли сонце, то сонце! От і весь мій бюлетень, та вже й спати пора.

Папа писав, що Зоря їде в Київ, певне, досі вже там. Напиши мені про нього, та, може, й він буде добрий – напише. Що то Микосеві не ведеться? Ну, нехай арифметика, але закон божий! А, фе! Як здоров’я Оксаночки і Дроздика? Як взагалі поживають «людкове»?

Не гаразд Ліля робить, що мені не пише, я дуже чекаю на її лист. Врешті, може, їй через що ніколи або не до листів, то беру свої слова назад. Завтра, найпізніш позавтрьому, вишлю посилку. Бувай здорова і не кори мене за листи, їй-богу, краще писати не вмію!

Цілую тебе міцно-міцно!

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 399 – 402.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч., т. 3, с. 175.

Подається за автографом (ф. 2, № 172).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 411 – 413. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Сумні звістки з-за кордону – Звістки про те, що журнали «Житє і слово» і «Зоря» припинили існування.

Ті «дрібнесенькі датки» – Йдеться про кошти, які збирав М. Ковалевський на видання прогресивної української преси в Галичині. Галицькі видавці часто використовували ці кошти не за призначенням.

Théâtre libre мене радує – Йдеться про театральну трупу М. Старицького, яка планувала постановку драми «Блакитна троянда».

В pendant Мані – Йдеться про Марію Старицьку, яка мала грати роль Любові Гощинської.

Атлас (або Атлант) – за грецькою міфологією, титан, який на своїх плечах тримав небозвід. Іронічний натяк на масивну статуру актриси, тоді як Леся Українка уявляла собі Любов Гощинську тендітною.

Проти толстовщини і подібного сумбуризму – Леся Українка має на увазі богошукання та теорію непротивлення злу Л. Толстого, які вона гостро засуджувала.

Сеньобос Шарль (1854 – 1942), французький історик, професор Сорбонни. Його книжка «Історія європейської цивілізації в XIX ст.» зацікавила Лесю Українку широким фактичним матеріалом.

«Уліта» – тут мабуть, «Літературна громадка».

Тепер вернімось «з форуму додому» – латинська приповідка, що означає: «Залишмо розмови про громадські справи, перейдімо до справ буденних».