19.11.1897 р. До А. М. Драгоманової
| Ялта |
Cher petit Radis!
Ми з тобою, на рівних правах, і мені не так стидно перед тобою, як перед твоєю мамою за моє мовчання. Та знаєш, мені досі так досадно за нашу літню розлуку («а счастье было так близко, так возможно!»), що аж писать противно…
Ну, з чого починать? За той час, як я в Криму, я перемінила 4 квартири: перше жила трошки дальше від моря, в двох кімнатах з тьотею, а потім з Мишею, Шурою і Ан[ною] Ів[анівною], далі перебралась ближче до моря, жила сама, а потім з одною курсисткою, тільки се було не дуже приятно, бо ми з нею були мало знакомі, а гірше всього, що вона вночі спала неспокійно і лякала мене. З октября я вибралась із Чукурлара в Ялту і поселилась сама, без компанії, недалеко од моря, в оригінальному дворі, оригінальний він тим, що в ньому єсть toute une ménagerie: баран, журавлі, пава, попугаї, коти, собаки et une ménagerie qui fait la part de la ménagerie. Перший місяць я жила au rez de chaussée, за стіною у мене була сусідка, що співала по вечорам циганські романси з акомпанементом гітари, а ранком сварилась з своєю служанкою так, що врешті я мусила її «сократить». З ноября стало холодно au rez de chaussée, і я перейшла au premier, тут маю хатку кращу і вид з вікна ширше, до того, двері одчиняються в коридор, а не просто в сад, як внизу. Дома тут строяться по-софійському, т. є. не розщитуючи на холод. Слава богу, тепер знов потепліло, а то я вже була захопила лихорадку, чого терпіть не можу.
Щоб перебить скуку і поправить фінанси, я знайшла собі урок: учу двох «Микосів» філологічним наукам в розмірі 1-го і 2-го класу гімназії і шукаю ще занятій, та щось вони не знаходяться. Положим, може, се і краще, бо часом я і з одним уроком з трудом справляюсь, як інший день поганий вийде. Минула зима дуже втомила мене і розвила наклонность до нервної лихорадки і головокруженій. Тепер я багато поправилась, а в початку літа мені самій на себе було противно дивиться.
Стараюсь не утомлятись, їм багацько, сплю довго, гуляю часа 2 – 3 в день, одним словом, всіма силами стараюсь поправитись, бо мені обридло моє інвалідство. Через своє дурне здоров’я мені мало прийшлось робить екскурсій в се літо, а се тут дуже інтересно, бо єсть багато міст, які стоїть побачити. Правда, я багато їздила по морю і на веслах, і під парусом, а се краще всяких екскурсій на конях. Тепер приходиться сидіти в Ялті і нікуди не рипатись, бо і на морі, і на горах холод і вітри. Єсть у мене план поїхати на різдво на кілька днів в Одесу до своєї товаришки Маргарити, та, здається, прийдеться від нього відказатись, бо сезон тепер поганий для морських promenades. Розказують, що торік перед різдвом один пароход їхав 4 дні з Ялти в Севастополь (се 5 ч. їзди), ніяк не міг знайти дороги в тумані… C’est pas gai!.. quoique, d’autre part, une sensation forte. Провести «святий вечор», а може, і стрінути Новий рік en pleine mer, dans la brume… Може, ce все-таки веселіше, ніж провести святки тут.
Замічаєш, як погано написаний сей лист (des vraies pattes de mouche), я не знаю, що сталось з моїм почерком, тільки він часами зовсім мене не слухається.
Вчора ввечері я писала convenablement, a сьогодні просто аж самій стидно. Не знаю, чи і розбереш таку мазню.
Папа мені писав, що, може, ви всі на той рік приїдете до нас. Чи правда? От буде славно! Я до літа поправлюсь і вже не поїду в Крим, а буду з вами жить де-небудь в Гадячі або на Волині – j’ai bien mérité cela.
Бувай здорова, треба іти гулять, по дорозі кину листа в ящик. Цілую тебе міцно. Пиши мені. Я скучаю.
Твоя Леся
Як твоє рисування? Чи ходиш в школу? Кланяйся всім, хто мене не забув.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 395 – 397.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 190 – 192.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 408 – 410. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
«а счастье было так близко, так возможно!» – перифраза слів Тетяни з роману О.С.Пушкіна «Євгеній Онегін» (1830): «А счастье было так возможно, / Так близко!..»
Учу двох «Микосів» – двох хлопчиків, ровесників Лесиного брата Миколи.
Маргарита – M. M. Комарова-Сидоренко.