Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

27.12.1897 р. До сестри Ольги

Ялта Ялта, Екат[ерининская],
д[ача] Лещинск[ого], кв. № 12,
15/ХІІ 1897

Люба Лілечко!

Написала я вчора мамі довгий лист, а сьогодні, роздумавши, хотіла б написати вже другий, та не знаю, де її шукати з листом. Будь ласка, передай їй, коли вона в Умані, щоб вона, їдучи до мене на свята, боронь боже, не їхала кіньми з Севастополя до Ялти, тепер там на шляху завали, заноси і всяке нещастя. Краще вже переждати який день в Севастополі, та потім за 5 г[один] доїхати в Ялту в теплій каюті, ніж їхати не менше цілого дня (а певніше, днів два) мальпостом через усяке лихо. Впрочем, взагалі тепер сезон самий поганий і для подорожів, і, коли хочеш, для пробування в Криму [У мене в хаті сього ранку було +8°, а тепер аж +9°!! «Благословенный юг»…].

Я, властиве, жалую, що задумала було той план подорожі в Одесу: очевидно, нічого з того не буде, і мені прийдеться одурити Маргаритине сподівання. Я боюсь, що мама через те хоче спішити з виїздом до мене, щоб утримати мене від сеї прикрої для неї подорожі, але скажи їй, що втримувать мене не треба, я сама не поїду. Звичайно, я була б несказанно рада побачити маму на свята, але ж я не хочу і не маю права вимагати жертв, отже, не раджу їй їхать через ті самі причини, через які сама не поїду в Одесу.

У нас почалась якась чортяча зима, з вітром, снігом, морозом і вкупі туманами на морі «непрозорими». Вночі завірюха часто переходить в шторм, і хоч я живу не над самим морем, але добре чую, як стріляє буря, як гуде сирена в пристані і пароходи перекликаються крізь туман якимись сумними свистками. Запевне завтра се все може перемінитись до кращого, але може й до гіршого, бо декабрь має тут лиху славу. Коли б діло було тільки в штормах, то ще дарма, але туман – то значить риск проплутати хто зна скільки днів по морю, поки попадеш – та ще й чи попадеш? – в Одесу. Додати до сього «цілковитий брак» теплого пальта і ту обставину, що я тільки вчора вперше вийшла з хати після інфлюенци, – то, здається, і по-французькому code pénal можна мене оправдати за недотримання слова.

Щодо тої «перспективи страшенної нудоти на свята і пролетаріатської самотині», про яку я писала мамі в остатньому листі, то все це я, «по здравому размышлению» на дозвіллі вважаю за малодушіє, про яке і згадувати сором, і прошу дивитись на нього, як на хвильовий настрій, не вартий серйозної уваги. Скучати чи не скучати се в великій мірі залежить від волі самої людини, і коли вона дуже дає собі в сьому волю, то, значить, сама й винна, коли їй погано.

Чи правда, що ти будеш на свята в Одесі? Марг[арита] пише про се як про щось певне, а ти, пам’ятаю, писала зовсім щось іншого. Кола обставини не перемінились, то я б на твоїм місці не поїхала б нікуди.

Сподіваюсь, що мій лист застане тебе ще в Києві. Вибачай, що я так запізнилася з грішми, – то все клята інфлюенца винна: вхопила мене якраз в той день, як я отримала свої гроші, так що другого дня я вже не могла піти на пошту, а посилати тут не дуже-то єсть кого…

Прошу писати мені на свята і других до того заохочувать, бо хоч я і не дуже буду скучать, «тем не менее, однако же, все-таки»… Цілую тебе міцно.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 417 – 419.

Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 419 – 420. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Подається за автографом (ф. 2, № 251).