[перша редакція]
Леся Українка
Не всі мої квітки пішли з тобою
В сирую землю, дощ її змочив,
Ту землю, дощ, мій друже, а не сльози.
Я сліз моїх в могилу не лила,
Я кинула в могилу тільки квіти,
Усі ті квіти, що мені дала
Скупа весна твого скупого краю,
Але не всі мої квітки сховались
В сирую землю, бо не все пішло
В могилу, ні, не все, що я любила.
Уста говорять: так, ніколи, більш ніколи!
А серце їм не вірить: чи даремне ж
В мені бринить струна вічно тремтяча?
Бринить, як любий голос той, що став без гуку
Ще за життя, – він став без гуку
В житті, але не в пам’яті моїй,
Не в серці, ні, бринить, бринить той голос,
У кождий час, у кождую хвилину.
Чи я сміюсь, чи плачу, він говорить:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи я проваджу з ким розмову любу,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить, немов луна далека:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи я спущусь в глибінь прозору мрії,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують, – все голос промовляє:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи сон мені склепить палкії очі,
Розмарені, утомлені від мрії,
То крізь важкі ворожії сновиддя
Бринить струна тужливим, дивним співом:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз на голос того співу
Із мого серця квіти виростають,
Оті, що ти не вмів зірвати за життя,
Що ти не взяв з собою у могилу,
Нехай живуть, нехай жалобу красять
Кривавими рубінами, нехай
Тремтять, як голос той, що промовляє:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Kimpolung. 7.06.1901
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 386 – 387.
Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 466 – 467.
Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 687.
Датується за автографом.
Подається за автографом.