Критерій етики
Леся Українка
Отже, критерієм вартості класу і його етики може служити для еволюції поступу не революційність або поміркованість an und für sich, а найбільша згідність розвитку, діяльності й етики того чи іншого класу з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення її до новочасного прогресивного ідеала. Тільки оснувателі релігії і фанатики мають претензію «етизувати» одразу всю людськість і її боротьбу, поступовець, що уважає на теперішню науку, такої претензії не може мати, він знає, що всяка еволюція (отже й етична) не йде суцільно, що не всі частки організму індивідуума і громади нарождаються, розвиваються і вмирають рівночасно і рівномірно, але коли належить до релігії поступу, то він вірить, що в організмі людськості тепер більше часток живих, ніж мертвих, і він шукає живих, коли почуває себе живим, щоб вкупі жити, шукає такого осередку, де б він сам міг розвиватись і раз у раз (а не тільки раз) поступати вперед до життя, а не назад, до смерті (коли не фізичної, то моральної).
«Гарячий» поступовець наших часів скаже собі:
«Я вірю, що правда і розум раз у раз міняють форму, але існують в моральних звичках людей, я вірю, що вони є скрізь, що ні одна людина не позбавлена їх до решти, але я буду шукати, де їх найбільше, і намагатимусь доложити ще й нову, свою частку до загальної скарбниці. Коли в мені не буде нового і коли я навіть не доріс до рівня, я намагатимусь дорости, коли буду рівним, житиму чи святечним чи буденним життям, це річ другорядна, але коли моє нове схотять нагнути під ярмо рівня, я повстану і буду боротись або до загину, або до визволення, і знайду собі іншу громаду, де я могтиму жити, коли не по закону повної солідарності, то по закону симбіоза (компромісу), але не по закону паразитизму (опортунізму), коли ж мене з моїм новим нігде не приймуть на таких умовах, то я житиму самотою і ждатиму товаришів нових, або умру, а не піду назад. Я вірю, що ті товариші таки прийдуть і на моїй могилі свій прапор поставлять, і я не буду одинокий в царстві розуму і правди серед моїх невідомих братів…»
Я обриваю тут в моїх консеквенціях, бо прокур[атура] мені перебила матеріал до них. І мушу ex abrupto доповнити одну цитату д. Ганкевича з великого знатока душі людської, «що все простив «грішниці» тому, що вона «багато любила», далі так: «і, обернувшись до неї, сказав: «іди і більше не гріши» – цим він дав «грішниці» ідеал для її «партійної моралі», перша частина цитати – це мораль понадпартійна, а відоме «хто без гріха, нехай кине камінь» межипартійна. Таке моє профанське розуміння цього євангельського епізоду. Може і я бачу в нім те, що хочу бачити, але «хто без гріха, нехай кине камінь…»
Але вернімось до нашого гіпотетичного молодця еволюціоніста-поступовця, що шукав собі класу і партії. Здумаймо собі, що він прийняв credo «гарячого» поступовця і шанує пам’ять Паризької комуни не тільки за те, що вона багато любила, але й за те, що вона менше грішила, ніж велика буржуазна революція, далі, через білу прірву, що поклала прокур[атура], він дістався до характеристики сучасного думаючого пролетаря д. Ганкевича. Гіпотетичний молодець розуміє, що така характеристика є норма, він знає, що і не кожен думаючий пролетар дорівнює їй вповні, бо у всякого чоловіка, хоч і думаючого, можуть бути вибухи атавізму, боротьби сперечних інстинктів, більша чи менша сила в боротьбі за фізичне і моральне існування.
Через те наш молодець не полемізує з д. Ганкевичем прикладами таких аномалій у деяких думаючих пролетарів, а признає вкупі з ним, що виставлений у нього тип є норма. Але наш молодець «гарячий» і через те робить ще й дальші консеквенції з норми. Той думаючий пролетар, що бореться за рівне право для всіх, повинен боротись проти виключного права незаконності для деяких «мужів», хоч би вони мали й залізну одвагу і були viri ornatissimi omnibus virtutibus і скоріш піде у слід Шарлотти Корде з одвагою загинути за вимушену незаконність, ніж у їх сліди, коли прийдеться вибирати з цих двох тяжких крайностів. Той думаючий пролетар, що дає захист у своїх часописах безталанній княгині з монархічних дворів, не буде ні в якім разі вимагати смерті подоланій, ув’язненій, отже до краю безталанній княгині.