2
Леся Українка
Кімната у королівському дворці, на вежі, де живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червоне. В неладі хатньому почувається якась бурлива нетерплячка.
Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.
Пряха
Щось довго вже не йде принцеса наша.
Ткаля
Ще, значить, не скінчилися турніри,
принцеса ж мусить бути до кінця,
щоб найгіднішого надгородити
своїм вінцем.
Швачка
Велика честь лицарству!
Колишня босоніжка, посполита,
і стану подлого, і роду незначного,
судити має гідності лицарські.
Пряха
Колишня босоніжка – то дарма,
зато тепера – найясніша панна
і дама серця нашого владаря.
Швачка
Ох, теє серце знало «дам» чимало
ще й не таких! Не перша й не остатня!
Ткаля
Ні, не кажи, таких ще не було.
Не перший рік живе вона між нами,
кохання королівське все росте,
але вона байдужа й гордовита,
не як принцеса вже, а як богиня.
Швачка
От вередує над старим, бо знає,
що більше візьме той, хто дорожиться.
Ткаля
Мені здається, що вона нічого
не хоче взяти, бо якби хотіла,
то хто ж їй не дає хоч і сьогодні
зробитись королевою!
Швачка
Кажи!
Вона вже, певне, має щось на думці.
Пряха
А я її зовсім не розумію.
Прийшла сюди найматись на роботу,
король узяв як панну до палат,
за царедворку до своєї жінки,
і шанував, і працею не мучив,
і винайшов забутий герб якийсь,
немовби то вона таки шляхетна
ще з діда-прадіда – чого ж їй ще?
Ні, мало. Вмерла наша королева,
король не встиг жалоби доносити,
а вже посватався до неї…
Швачка
Ну,
се, може, так вона пускає чутку!
Либонь, не справа сватався, а зліва.
Пряха
Ні, се вже я таки напевне знаю.