2

Леся Українка

Незабаром увіходить Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині.

Мелхола

(до Хуси)

Чого ти старощі мої турбуєш?

Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене.

Вже надто запанів… Я не хотіла

рабам лихого прикладу давати,

а то б і не прийшла…

(Далі воркоче щось невиразне. Рабині садовлять її на низьке крісло з подушкою.)

Хуса

Пробач, матусю,

я не для себе турбував тебе.

Сьогодні, бач, гостей я сподіваюсь….

Мелхола

(недочуваючи)

Га? Що ти кажеш?

Хуса

(голосніше)

Жду гостей сьогодні!

Мелхола

(воркотливо)

Так що ж мені до того? Ждеш, то жди…

Хуса

(подає знак рабиням, щоб вийшли, ті виходять. Хуса сідає коло ніг материних, на малій скамничці)

Матусю, ти ж тепер в моєму домі

єдина господиня…

Мелхола

(непривітно)

Ба! Тепер!..

А чи воно годилося, щоб тута

молодша надо мною старшувала?

Що заробив, те й маєш. Розпустив

кохану жіночку – оце ж і дяка

від молодої господині. Бачиш:

тепер ти ні вдовець, ні молодець…

Як жінка десь повіялась на безвість,

то мати знов «єдина господиня»…

Чи то ж воно надовго?

Хуса

Не картай.

Доволі з мене й так…

Мелхола

Егеж… доволі…

Як я тобі казала: одружись

тут, в Галілеї; хай і небагата,

хай не шляхетна буде, та покірна…

Хуса

Я взяв її не за саме багатство,

не за самий і рід.

Мелхола

Та знаю, знаю, –

понадився на ту саронську вроду;

але ж та врода, як саронська рожа, –

розквітне на зорі, а вже в полудні

осиплеться…

Хуса

Лишім про се, матусю…

Я, власне, хтів тепер тебе просити,

щоб помогла мені гостей вітати.

Мелхола

Та що ж воно за гості? звідки?

Хуса

З Рима.

Високородний Публій і дружина.

Мелхола

Не знаю я таких.

Хуса

Почесні гості!

Він родич преторові…

Мелхола

Він римлянин?

Хуса

Авжеж, матусю.

Мелхола

І вона римлянка?

Хуса

(трохи нетерпляче)

Та певна річ!

Мелхола

Не розумію, Хусо,

що мала б я робити з тими гістьми!

Хуса

Та що ж тут розуміти? – привітати,

віддати їм належну шану, й годі.

Мелхола

Хіба ти сам без мене не потрапиш?

Хуса

Коли б то Публій сам прибув, без жінки,

то вже ж я б сам прийняв його. На лихо,

я запросив його з жоною.

Мелхола

Нащо?

Хуса

Бо Публій сам не так мені потрібен,

як горда Марція, його жона, –

вона з родини цезаря і має

велику силу там, у Палатині.

Мелхола

Де?

Хуса

В Палатині.

Мелхола

Що воно за місто?

Хуса

Та то не місто – цезарські палати!

Мелхола

Далеко?

Хуса

В Римі!

Мелхола

Та чого кричиш?

Я чую… Ну, якісь палати в Римі.

Так що мені до того?

Хуса

(знизує плечима; нишком)

От нещастя!

(Голосно.)

Ну, бачиш, Марція…

Мелхола

Хто?

Хуса

Тая гостя,

що буде в нас сьогодні…

Мелхола

Та римлянка?

Хуса

(ще голосніше)

Егеж, римлянка. Так вона про мене

замовить слово цезареві може,

коли я догоджу їй.

Мелхола

Догоджай.

Хуса кусає губи і одвертається від матері.

Мелхола

(трохи лагідніше)

Коли вже я потрібна тій римлянці,

то може на жіночу половину

прийти до мене, я не бороню.

А тут мені сидіти не пристало.

Хуса

Матусю, се ж ніяк не випадає!

В римлян то звичай, що коли подружжя

приходить вкупі, то й вітати треба

обох укупі.

Мелхола

Ну, й вітай їх сам,

чи нарізно, чи вкупі, як там хочеш…

Хуса

Матусю, та чи я ж тобі не син,

що ти мені допомогти не хочеш?

Невже тобі так тяжко привітати

моїх гостей? Я ж не прошу багато.

Ну, вийди їм назустріч, уклонися,

промов до Марції якийсь привіт…

Мелхола

Та я ж по-їхньому не вмію.

Хуса

Байка!

Промов по-нашому, а я приставлю

таку рабиню, що по-римськи вміє,

вона твої слова перетовмачить.

Вже ж гості вибачать старій людині,

що інших мов, крім рідної, не знає.

Я тільки про одно тебе прошу:

при гостях не кажи на мене Хуса,

зови мене Хузаном, – се по-римськи.

Мелхола

(силкується встати, гнівно трясе головою)

А се ще що за новина – «Хузан»?

Твій батько звався Хусою, і сина

на честь йому я нарекла так само!

То ти свого зрікаєшся імення

для римських заволок?!

Хуса

Матусю, слухай…

Мелхола

І слухати не хочу!.. Гей, рабині!

Рабині, гей!.. Куди ти їх послав?

(Плеще в долоні. Увіходять рабині, беруть її попід руки, підводять.)

Хуса

Хай буде так, як хочеш. Мамо, слухай,

ти тільки привітай, побудь хвилину

тут з нами при столі…

Мелхола

Я маю їсти

з невірними?! Ні, сину, я стара,

щоб мала звичай батьківський ламати.

(До рабинь.)

Ведіть мене!

(Виходить з рабинями.)