2
Леся Українка
Незабаром увіходить Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині.
Мелхола
(до Хуси)
Чого ти старощі мої турбуєш?
Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене.
Вже надто запанів… Я не хотіла
рабам лихого прикладу давати,
а то б і не прийшла…
(Далі воркоче щось невиразне. Рабині садовлять її на низьке крісло з подушкою.)
Хуса
Пробач, матусю,
я не для себе турбував тебе.
Сьогодні, бач, гостей я сподіваюсь….
Мелхола
(недочуваючи)
Га? Що ти кажеш?
Хуса
(голосніше)
Жду гостей сьогодні!
Мелхола
(воркотливо)
Так що ж мені до того? Ждеш, то жди…
Хуса
(подає знак рабиням, щоб вийшли, ті виходять. Хуса сідає коло ніг материних, на малій скамничці)
Матусю, ти ж тепер в моєму домі
єдина господиня…
Мелхола
(непривітно)
Ба! Тепер!..
А чи воно годилося, щоб тута
молодша надо мною старшувала?
Що заробив, те й маєш. Розпустив
кохану жіночку – оце ж і дяка
від молодої господині. Бачиш:
тепер ти ні вдовець, ні молодець…
Як жінка десь повіялась на безвість,
то мати знов «єдина господиня»…
Чи то ж воно надовго?
Хуса
Не картай.
Доволі з мене й так…
Мелхола
Егеж… доволі…
Як я тобі казала: одружись
тут, в Галілеї; хай і небагата,
хай не шляхетна буде, та покірна…
Хуса
Я взяв її не за саме багатство,
не за самий і рід.
Мелхола
Та знаю, знаю, –
понадився на ту саронську вроду;
але ж та врода, як саронська рожа, –
розквітне на зорі, а вже в полудні
осиплеться…
Хуса
Лишім про се, матусю…
Я, власне, хтів тепер тебе просити,
щоб помогла мені гостей вітати.
Мелхола
Та що ж воно за гості? звідки?
Хуса
З Рима.
Високородний Публій і дружина.
Мелхола
Не знаю я таких.
Хуса
Почесні гості!
Він родич преторові…
Мелхола
Він римлянин?
Хуса
Авжеж, матусю.
Мелхола
І вона римлянка?
Хуса
(трохи нетерпляче)
Та певна річ!
Мелхола
Не розумію, Хусо,
що мала б я робити з тими гістьми!
Хуса
Та що ж тут розуміти? – привітати,
віддати їм належну шану, й годі.
Мелхола
Хіба ти сам без мене не потрапиш?
Хуса
Коли б то Публій сам прибув, без жінки,
то вже ж я б сам прийняв його. На лихо,
я запросив його з жоною.
Мелхола
Нащо?
Хуса
Бо Публій сам не так мені потрібен,
як горда Марція, його жона, –
вона з родини цезаря і має
велику силу там, у Палатині.
Мелхола
Де?
Хуса
В Палатині.
Мелхола
Що воно за місто?
Хуса
Та то не місто – цезарські палати!
Мелхола
Далеко?
Хуса
В Римі!
Мелхола
Та чого кричиш?
Я чую… Ну, якісь палати в Римі.
Так що мені до того?
Хуса
(знизує плечима; нишком)
От нещастя!
(Голосно.)
Ну, бачиш, Марція…
Мелхола
Хто?
Хуса
Тая гостя,
що буде в нас сьогодні…
Мелхола
Та римлянка?
Хуса
(ще голосніше)
Егеж, римлянка. Так вона про мене
замовить слово цезареві може,
коли я догоджу їй.
Мелхола
Догоджай.
Хуса кусає губи і одвертається від матері.
Мелхола
(трохи лагідніше)
Коли вже я потрібна тій римлянці,
то може на жіночу половину
прийти до мене, я не бороню.
А тут мені сидіти не пристало.
Хуса
Матусю, се ж ніяк не випадає!
В римлян то звичай, що коли подружжя
приходить вкупі, то й вітати треба
обох укупі.
Мелхола
Ну, й вітай їх сам,
чи нарізно, чи вкупі, як там хочеш…
Хуса
Матусю, та чи я ж тобі не син,
що ти мені допомогти не хочеш?
Невже тобі так тяжко привітати
моїх гостей? Я ж не прошу багато.
Ну, вийди їм назустріч, уклонися,
промов до Марції якийсь привіт…
Мелхола
Та я ж по-їхньому не вмію.
Хуса
Байка!
Промов по-нашому, а я приставлю
таку рабиню, що по-римськи вміє,
вона твої слова перетовмачить.
Вже ж гості вибачать старій людині,
що інших мов, крім рідної, не знає.
Я тільки про одно тебе прошу:
при гостях не кажи на мене Хуса,
зови мене Хузаном, – се по-римськи.
Мелхола
(силкується встати, гнівно трясе головою)
А се ще що за новина – «Хузан»?
Твій батько звався Хусою, і сина
на честь йому я нарекла так само!
То ти свого зрікаєшся імення
для римських заволок?!
Хуса
Матусю, слухай…
Мелхола
І слухати не хочу!.. Гей, рабині!
Рабині, гей!.. Куди ти їх послав?
(Плеще в долоні. Увіходять рабині, беруть її попід руки, підводять.)
Хуса
Хай буде так, як хочеш. Мамо, слухай,
ти тільки привітай, побудь хвилину
тут з нами при столі…
Мелхола
Я маю їсти
з невірними?! Ні, сину, я стара,
щоб мала звичай батьківський ламати.
(До рабинь.)
Ведіть мене!
(Виходить з рабинями.)