2.05.1892 р. До М. I. Павлика

Високоповажний добродію!

Сьогодні, власне, я збиралася Вам писати, аж прийшов Ваш лист. Спасибі Вам за нього! Шкода, що на такий довгий час ми перервали розмову, ну, та що ж, ніхто не винен.

З Вашими думками про комітет жіночий я згідна і мама теж (я їй передала про се). Мама хоче писати про се п. Оз[аркевичевій] і п. Фр[анковій], то там вже докладніше виразить наші думки. Від матеріальної помочі, звісно, не ухилимось (хоч то я досі нічого не маю, та, може, не завжди так буде). Добре було б, коли б вже та газета скоріше виходила, а то таке довге зволікання може розхолодити і тих небагато симпатизуючих, які в нас є.

Я проситиму прислати мені остатнє число «Нар[оду]», отримавши, проситиму і попередні бракуючі вислати. Адреса моя та сама, що й досі була, – в хуткім часі не збираюсь нікуди їхати, а як, може, й їхатиму, то Вам напишу. Дуже то прикрий стан, коли людина не знає, що в світі діється, се щось подібне до полярної ночі, добре ще те, що і такій ночі є свій кінець.

Здоров’я моє тепер краще – се, певно, для Вас несподівано? Бачите, весна тепер уже справжня настала, і навіть тут у нас було нібито гаряче, а мені се найкраще. Я вже давно не бачила справжньої весни, і мені здається, що так багато зозуль, як сей рік, ще ніколи не було. Через те я, хоч і дуже не часто, приходжу в оптимістичний настрій, і тоді мені своє і чуже життя кращим здається. Се дуже нелогічно, з боку глянувши, бо що спільного між оптимізмом а зозулями? Але, певне, в мені якийсь атавізм одкликається, спасибі йому!

Простіть, що такі нісенітниці Вам пишу, Вам, певне, не до того. Що то, справді, на Вас біда за бідою збирається? Коли б Ви вже скоріше з того Львова собі вибрались, чи се неможливо раніше іюня? Може, Ви просто втомились, затяглись і Вам треба на який час спокою. От коли б Ви виїхали десь у Бескиди на безлюддя, наскільки можна ідеальне, і навіть би своєї адреси нікому не дали (окрім мене, однак), викинули б і перо, й чорнило за вікно, ба навіть і газет не читали б який час, то, може б, наполовину, а то й зовсім поправили своє здоров’я.

Звичайно, се занадто ідеальний проект, але, чи не змогли б Ви його літом як-небудь спробувати? Та певне, ви се й без мене знаєте, тільки не гнівайтесь за мою щиру раду. Я так би хотіла Вас ще зовсім здоровим побачити, що не трачу сії надії. Ви, дядько і я – всі неначе в лихий слід уступали від якого часу, як то ми виступимо з нього? Тим часом я не боюся хоч за свою праву руку, але чи надовго та певність? Але я вже зовсім тепер за себе не журюся, а тим більший жаль мені за інших. Справді, краще самій бути слабою.

Пишіть мені частіше, хоч би я коротко, щоб я відала, де Ви і як маєтесь. Постараюся не наприкрятись довгими листами, хоча й не зарікаюсь. Нехай іншим часом, може, щось цікавішого напишу, а тепер вже так буде. Чекаю скоріше звісток від Вас. Будьте справді здорові! Лишіть вже мені той монополь мій, усякі туберкули та інше лихо, – нащо воно Вам потрібне?

Л. К.

P. S. Чи се те саме віче, що то в Стрию було, чи яке інше? Здумайте собі, я нічого про се не знаю – який регрес!

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 133 – 134.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 78 – 79.

Подається за автографом (ф. 101, № 316).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 179 – 180. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Коли б вже та газета скоріше виходила – Мова йде про видання жіночої газети, яку за підтримкою І. Франка та М. Павлика мали видавати О. Ф. Франко та Олеся Озаркевич. Ця тема вже піднімалась в листі Лесі Українки до М.І.Павлика від 2.11.1891 р.

Віче, що то в Стрию було – У листі до Лесі Українки М. Павлик згадував про загальне жіноче віче у Львові 10 квітня 1892 p., яке носило інтернаціональний характер; у ньому взяли участь польки, українки, єврейки (див.: Перше загальне жіноче віче у Львові. – «Народ», 1892, № 9).