Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

30.08.1892 р. До М. П. та Л. М. Драгоманових

Колодяжне 18/VIII 1892

Кохані мої дядьку й дядино!

Не буду вже нічим одбріхуватись, а тільки скажу, що й сама не знаю, як я могла так довго не писати до Вас; якщо будете мене лаять, то я того варта. Але я таки думаю, що не будете лаять, на сей раз, може, мені так минеться.

Я літом завжди трохи лінуюся, а се літо якесь надто ліниве в мене, певне, тим воно таке, що я його вдома проводжу, не скучаючи, того ж і робота не так на думку йде. Досить буде сказати, що я досі не написала обіцяної поеми («Брюса»), хоч і тримаю в мислі писати її, а не пишу єдино через лінощі. Проводиться мій час досить дурним способом: як не в лісі, то в саду, тільки ввечері в хаті, та й то найбільш за фортепіано. Правда, що у нас тепер спека надзвичайна, надто для Полісся, що звикло до вічно плачущего неба. Для мене то се дуже добре, а тільки для того, хто боїться холери, то й зовсім зле.

У нас на Правобережжі поки що холери нема, і ми думаєм, що, може, вона до зими до нас не долізе, а зимою її не так страшно. Врешті ми зовсім перестали її боятись, навіть мама привикла до всяких непевних розмов та слухів, а перше її це все дуже турбувало. Я чомусь ніяких зараз не боюсь і дуже серджуся, що мама не хоче мене пускати в Полтавщину до Шури через те, що там де-не-де прокидається холера. Мусить бути, що до зими я нікуди з дому не виїздитиму, хіба що в Одесу вирвуся на який час на весілля гуляти – слава богу, там холери нема.

Отож вийде таке чудо, що я цілий рік буду вдома (бо пробування на Бугові я не вважаю за пробування «на чужій стороні») і, здається, се буде добре для мене. Як будуть іти осінні дощі, то я сподіваюсь написати чимало такого, що вже давно збираюсь. Притому прошу Вас, дядьку, не забувати, що я готова завжди служити Вам своєю роботою, чи то в перекладах, чи то в оригінальних творах. Було б мені дуже мило, коли б я могла бути Вам у чому-небудь справжньою помічницею. Не вважайте на мої літні лінощі – я тільки тоді лінива, коли мій організм того справді вимагає, а то таки можу похвалитись, що лінощі не моя натура.

Та я таки хоч можу читати німецькі «Einleitung’и» і невважаючи на спеку, а от Миша то вже може служити типом «студента на вакаціях», врешті, я йому не дивуюсь. Спасибі Миші, я таки маю книжки про давні релігії, тільки окрім Kautsch’a, та й того пізніше матиму. Ще я думаю, що мені слід би мати якісь книжки по історії релігії і культури жидівської, а то мені трудно добратись толку в тих різних пророчих книгах, в тих фантастично-туманних образах та чудній міфологїї. Але то ще буде час і на те, хай-но я перше з «Einleitung’ами» вправлюсь.

З мене, може, вийшов би порядний студент теолог, бо я способна «втравитись» у такі речі. Хоч могло б статись, що мені б поставили двойку по закону божому, як то сталося з одним досить розумним київським студентом. Врешті, певніше, що з мене ніякий студент не вийшов би. Якби я була здорова, то, може б, вийшов з мене другий Вамбері або другий Пржевальський, бо маю дуже бродячу натуру. Як я почула, що Зоря вибирається на Фіністерре, то аж мені заздрісно стало, бо се моя давня мрія – побачити справжній океан. Шкода, що Зоркове подоріжжя не вигоріло, хоч я йому і позавидувала завчасу, а все ж я б хотіла, щоб хоч він сам побачив океан.

Колись, «як матиму багато лишніх грошей» (Мишин вираз), то ми з Зорею поїдемо навколо світу! Чому Ви, дядино, не поїхали на Фіністерре? Мама каже: «Добре, що не поїхали, бо нема чого»; але я зовсім іншої гадки, я, на Вашому місці, постаралась би поїхати. Напишіть мені, де, властиве, тепер Ліда і Рада? Вони на літо завжди якось так зникають, що навіть трудно допитатись, де вони поділись.

Я б просила Зорю описати свої паризькі враження, але знаю, що хлоп’ята його літ не дуже люблять епістолярну літературу, то й не намагаюся. Краще Ви вже пишіть і за себе й за його. Ви наводите на Зорю, ніби він і трус, і те, й се! Він дуже цікавий і розумний хлопчик, ми б з ним, напевне, були добрі товариші, а в товаристві нас не злякали б ні живі омари, ні які інші дива морські. Та й, справді, Ви, дядино, даремне так журитеся Зорею, його нібито ненормальним вихованням – дитина з Вашої сім’ї напевне вийде краще, ніж всяка «нормально вихована» російська дитина, загнічена з малих літ систематичним гімназичним вихованням.

Я що далі, то більше впевняюся, як то добре, що мама не віддала мене в гімназію, бо гімназія хоч би й не зломила мене, то все-таки пригнітила б. Хіба тільки те добре в школі, що вона привчає до товариства, але ж і не за всяким товариством варто жалкувати. Мушу признатись, однак, що я таки трохи жалую за товариством, бо я, властиве, ніколи не мала його, як і всі ми, окрім Миші, котрий був у гімназії та в університеті.

Я щось не розберу, чи Рада ходить в школу в Софії, чи ні? І що то за школа, куди ходив Зоря? Чи то так, як гімназія, чи що? Як се Рада й Зоря могли так хутко вивчитись болгарської мови настільки, щоб навіть бути школярами болгарськими? А тепер Зоря, либонь, набереться паризького акценту, проживши ціле літо в Парижі. От я б хотіла знати всі головні європейські мови, хоч би для самих літератур, але се моє бажання дуже помалу справджується, бо в Колодяжному трудно знайти спосіб до того. Мені б таки слід хоч одну зиму пробути десь у великому місті, а то в селі самообразування дуже дорога річ.

Я б хотіла ще довше писати, та оце щось так гаряче робиться, що аж думки розтають, бо от-от їхатимуть до міста, і я хочу з листом поспіти. Та вже й час кінчити на сей раз.

Бувайте здорові усі троє, міцно Вас цілую. Справді, се шкода, що я ще не маю «багато лишніх грошей» і через те не можу поїхати з Зорею на «край світу»… Пишіть до мене, прошу Вас.

Ваша Леся

Чи Ви отримали наші переклади з Гейне? Я наказувала, щоб Вам їх вислали.

Скажіть мені, що значить слово «Athnach» y Cornill’а в «Einleitung», чи воно жидівське, чи яке? Мене дуже збиває, що я не знаю його.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 136 – 139.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 80 – 82.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1207). Автограф не відомий.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 183 – 185. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Кауч Еміль (1841 – 1910) – теолог, автор історико-критичних праць із стародавньої релігії. Можливо, Леся Українка має на увазі його книжку «Святе письмо давнього завіту».

Вамбері Арміній (1832 – 1913) – мандрівник, професор Будапештського університету.

Пржевальський Микола Михайлович (1839 – 1888) – видатний російський мандрівник і географ, дослідник Центральної Азії.

Фіністерре – мис на північно-західному узбережжі Іспанії.

як матиму багато лишніх грошейу виданні О.Косач-Кривинюк слова «багато» нема; думаю, це випадковий пропуск.

Що значить слово «Athnach» – В листі від 30 вересня ст. ст. 1892 р. М. Драгоманов відповів Лесі Українці: «Що таке «Athnach», я, не маючи Cornill, не можу тобі сказати. Скоріше всього це просто бібліографічне скорочення» («Червоний шлях», 1923, № 4-5, с. 189 – 190). Athnach – єврейське слово, яке означає наголос або знак пунктуації. Cornill, Karl Heinrich (1854 – 1920) – автор книг «Einleitung in das Alte Testament» (1891), «Einleitung in die kanonischen Bücher des Alten Testaments» (було кілька видань, зокрема 1908 р.). На мою думку, Леся Українка читала першу з цих книг, яка тоді щойно побачила світ.