27.10.1892 р. До М. П. Драгоманова
| Колодяжне | 15/X 1892 |
Дорогий дядьку!
Спасибі, що Ви таки зібрались написати мені слівце. Тільки не знаю, чогось Ви думаєте, що я не скучаю без Ваших листів. Власне, я без них більше скучаю, ніж без яких інших. А сей раз ми вже всі заскучали, бо прийшлося не мало чекати. Однак я вже справді немов напалася на Вас, а по-настоящому, ще на мене треба напастись, бо от поки я зібралася з своїм листом, то Ви, може, досі і виїхали з Софії.
Вашу «Віру» ми отримали. Вона мені сподобалась однаково, як і «Швейцарська спілка». Мені здається, що з усіх пишучих українців тільки Ви вмієте писати таким простим популярним складом без жадного туману в ідеях і мові. Я ще не пробувала читати чогось подібного з людьми, але говорити траплялось не раз, і мені здається, що такі теми людям і цікаві, і зрозумілі здавались. Читати самостійно чогось поважнішого наші люди не дуже-то люблять, бо взагалі страх мало звикли до самостійного читання, та й мало між ними добре читаючих, страх як мало. Є багато таких, що по 3, по 4 роки до школи ходили, проте читати ледве-ледве тямлять, а жінки і зовсім не вміють читати ні одна, і вчитись не хотять: «Пощо нам теє?» Проте слухати, як хтось читає, жінки більш охочі, ніж чоловіки, врешті, може, се мені так здається, бо взагалі більш приходиться мати діло з жінками. Читаємо більш белетристику, бо добрих популярно-наукових книжок у мене дуже мало, та й взагалі їх у нас мало. Найбільш мені приходилось завважати брак книжок по історії, своїй і чужій, а їх би читали напевне, тільки треба знати, як писати, – не так, наприклад, як написана історія Барвінського. Після історичних книжок теж бракує добрих перекладів святого письма, але сьому, може, хутко дасться рада. Дуже тяжко писати книжки для людей, позбавлених навіть початкової просвіти, як-от наші. Але я думаю, що наші люди з натури дуже розумні, бо їх навіть наші волинські школи не можуть дурнями зробити, а вже, здається, для сього не мало прикладається роботи.
«Хлібороба» я через довгий час не бачила, але хутко постараюся знов бачити, бо дуже цікаво. З ширшого світу мало що чую, бо чогось добрі люди покинули до мене писати, не знаю, з якої причини. Чи Ви не чули часом, де обертається Гриневецький? Він десь зник мені з очей. Я тепер зовсім мов на далекому острові живу і не чую нізвідки ні вітру, ні хвилі. Тільки Миша та ще дві-три людини часом голос до мене подають. У Києві усі пригасли, «знаходяться в пригніченому стані» і наложили на себе обітницю абсолютного мовчання, а ще ображаються, що про них ніхто нічого не пише і не споминає. «Eléments d’histoire juive» я не отримала, але я думаю, що Ви її ще не посилали.
Оце посилаю Вам переклад, що Ви хотіли, – чи до сподоби Вам буде? Я збираюся ще кілька уривків перекласти з Ісаії та з Ієремії, для власної втіхи, як Вам треба, то можу прислати. Хотіла б я знати, де Ви тепера. Бувайте здорові! Цілую Вас, дядину і Зорку.
Ваша Леся
Зорині кораблі справили великий ефект.
Ісаії І, ст. 2 – 3, 11 – 18.
Чуло небо й землі розповіло, що бог промовляв:
«Я синів народив, я їм долю послав,
Та до мене мій люд не признався.
Знає віл свого пана, осел знає ясла свої,
А мене тільки люди не знають мої,
Мій Ізраель мене відцурався!»
Так говорить господь: «Що для мене ся безліч дарів?
Досить ви попалили ягнят, баранів,
Мені кров кіз, телят вже немила.
Ви до мене не йдіть, хто від вас вимагає сього?
Не приходьте ви більше до двору мого,
Бридкі пахощі ваші й кадила!
Ваших свят, і субот, і великого дня не терплю!
Святкування, постів, празників не люблю,
Ненавидить душа моя того!
Досить ждав я! Тепер за гріхи покарати вже час!
Руки здіймете – я одвернуся од вас,
Я не вчую благання гучного.
Ваші руки в крові, тож обмийте, щоб чисті були,
Скиньте нечисть і гріх, що на душу взяли,
Перестаньте неправду любити.
Справедливо судіть: хто покривджений, ви захистіть,
Сироті і вдовиці по правді чиніть,
І добро научітесь робити.
І тоді, каже бог, ви прийдіте, я суд вам зроблю,
Хоч би ви од гріхів червоніли, то я вас, як сніг, убілю;
Хоч би ви од гріхів паленіли, то я вас, як вовну, вбілю».
P. S. Хотіла перше зробити переклад без рифми, та подумала, що мало хто тямить читати білий вірш. А як по-Вашому, чи така форма до сього пасує? Чи, може, взяти який інший вірш?
Вибачайте, що лист вийшов на клаптях, се так якось «нечаянно», другий раз напишу докладніше. Пишіть до нас частіш.
Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 139 – 141.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 83 – 84.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1208).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 186 – 187. В цьому виданні немає перекладу з Ісайї. Інших різночитань з виданням 1978 р. нема.
Вашу «Віру» ми отримали – статтю М. Драгоманова «Віра в громадські справи», надруковану в журналі «Хлібороб», 1892, № 15, 16.
«Швейцарська спілка» – брошура М. Драгоманова «Шістсот років Швейцарської спілки. 1291 – 1891» (Львів, 1892).
Барвінський Олександр Григорович (1847 – 1927) – український політичний діяч в Галичині, один а натхненників «нової ери». О.Барвінський разом з іншими клерикалами постійно цькував М. Драгоманова. Леся Українка говорить у листі про його «Ілюстровану історію Русі від найдавніших до нинішніх часів після руських і чужих істориків…» (Львів, 1890).
«Хлібороб» – літературно-політичний журнал революційно-демократичного напряму, виходив у Львові та Коломиї за редакцією М. Павлика з 1891 до 1895 р.
«Eléments d’histoire juive» – книга Мавріція Верне (Vernes Maurice-Louis, 1845 – 1923) «Elements d'histoire juive a l'usage des etablissements d'instruction primaire et secondaire» (Paris: 1891)
Посилаю Вам переклад, що Ви хотіли – М. Драгоманов у цей час працював над критичним оглядом релігійних течій і доручав Лесі Українці добирати й перекладати для нього деякі матеріали.
Ісайя – біблійний пророк, автор однієї з книг Біблії.