04.1890 р. До брата Михайла
Квітень 1890 р. Колодяжне |
Которогось там марта
І дев’яностий рік!
Сьогодні дням і числам
Я загубила лік.
Михайлику мій любий!
Я зважила собі
Сьогодні написати
У віршах лист тобі.
Перо й чорнило маю,
Натхнення лиш нема!
А надо мною муза
Стоїть, як стовп, німа.
В лихім гуморі муза
Так само, як і я, –
Прив’язана за ногу
Фантазія моя.
Ба, що ж робить! не всім же
На світі вільним буть,
Століття люди б’ються,
Щоб воленьки здобуть!..
Коли ж принципіально
Питання розібрать,
То видно, що не варто
Над ним і сумувать.
Філософи новітні –
Ти, я та пан Максим –
Давно вже порішили
З питанням мудрим сим.
На чім тоді ми стали,
Ти знаєш сам здоров.
Отож нема потреби
Про те казати знов.
Коли мені поможе
Аполло, ясний бог,
Зложу я на сю тему
Чудовий «тріалог».
Вернусь на грунт «реальний»,
До ближчих, власних справ:
Учора мене папа
Як слід у шори вбрав!
Вночі тепер сплю мало
А ледве сліз не ллю,
А вдень зо всеї сили
Об землю лихом б’ю.
Могла б про «сміх крізь сльози»
Згадати я при сім,
Але вже сяя тема
Давно обридла всім!..
Але переконання
Я здобула святе:
З принципів трьох найкращий
Єсть принцип – Liberte.
Тепера справоздання
З життя свого здаю:
Приїхавши, я три дні
Жила, як у раю.
Три дні мені ні в чому
Ніхто не заважав,
Була собі я вільна
Від всяких прикрих справ.
Тепер мені здається,
Що то було у сні!
Тепер мені настали
Години навісні…
Еге ж! Переписала
Я Гейнові пісні,
Сиділа, як заклята,
Над ними я три дні.
Вже можу я сказати:
Grace a Dieu c’est fini!
Бо вже та переписка
Увірилась мені.
Тепера буду мучить
Альфреда де Мюссе
І як поможуть музи,
То подолаю все.
Перекладу найперше
Елегію «Lucie»,
Там «Le mie prigioni»,
А там і «Ночі» всі.
Помучитись прийдеться
З усім тим не на жарт,
Але ж «козацька слава»
Теж чого-небудь варт!..
Коли ж на мене прийде
Годинонька така,
То мушу написати
Що-небудь для «Дзвінка».
Ну, як же там «Плеяда»,
Як справи йдуть у нас?
Чи «Музи співодайні»
Навідують там вас?
Чи будеш ти писати
«Нечімнеє» своє?
А може, воно досі
Написане вже є?
Conseil legislatif наш –
Чи він вже де збиравсь?
І як там делегат наш
На йому пописавсь?
Однак про сеє довго
Прийшлося би писать;
Вже до твого приїзду
Прийдеться підождать.
Коли ви там зберетесь,
То там судіть-рядіть,
Для нашого видання
Обложку встановіть.
Вже мушу я кінчати,
Вже годі віршувать,
Бо починає теми
Для віршів бракувать.
Прости за schlechte Versen
Без толку, без пуття –
Тепер моє писання
Таке, як і життя.
Коли ти жірондистів
Побачиш наших де,
Скажи їм, що усіх їх
Віта Charlotte Corde!
Тепер, мій любий брате,
Мій друже, прощавай
Та з Києва додому
Хутенько прибувай.
Твоя сестра Леся
P. S.
A ти знаєш, що недавно
Оце я утяла?
Die arme Sünderblume
Таки перемогла!
Епілог
…Але вже годі мі співать, –
Позаяк музи співодайні
Не хтять натхнення мі вспирать.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 54 – 58.
Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 246 – 249.
Автограф не зберігся. Подається за першодруком.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 111 – 113. Є одне істотне різночитання: рядок «Чи він вже де збиравсь?» у виданні 1978 р. читається «Чи він вже не зібравсь?» Мені здається, перший варіант правильніший.
Весною 1890 р. Леся Українка була два місяці прикута до ліжка «липкими кайданами» у Колодяжному, куди вона повернулася з Києва 22 (10) березня, але знаходила силу волі для жартів, про що свідчить цей віршований лист до брата. Датується на підставі перших рядків листа.
«Ночі» – поезія Альфреда де Мюссе.
«Дзвінок» – український двотижневий ілюстрований журнал для дітей та юнацтва. Леся Українка опублікувала в ньому ряд творів.
«Музи співодайні» – вислів із пародії В, Самійленка на вірші галицьких поетів. Гумористичний вірш, вислови з якого любили вживати в родині Косачів, В. Самійленко написав експромтом на прохання членів «Плеяди»:
Бажання ваше узглядняю
І вірші нехотя пишу.
О що ж я тут співати маю
У легко окриленім віршу?..
…Усе то теми дуже файні,
Але вже годі мі співать,
Позаяк музи співодайні
Не хтять натхненням мя вспирать.
«Нечімнеє» – під такою назвою М. Косач мав написати оповідання. Нечімне – урочище з глибоким озером, яке відвідала Леся Українка, знаходиться за 25 кілометрів від села Колодяжного. Тепер – урочище «Лісова пісня». Отже, якісь літературні плани, пов’язані з цим урочищем, існували уже в 1890 р. і були знайшли свою форму у драмі-феєрії «Лісова пісня» (1911 р.).
Жірондисти – політична партія часів французької буржуазної революції кінця XVIII ст.
Корде Шарлотта (1768 – 1793) – учасниця руху жірондистів. 13 липня 1793 р. під час французької революції вбила Марата. За вироком революційного трибуналу страчена на гільйотині. Тема жірондістського руху і надалі привертала увагу Лесі Українки, що засвідчено поезією «Ангел помсти» (1896) та діалогом «Три хвилини» (1905).