4.03.1890 р. До матері
| Київ |
Люба мамочко!
Я тобі одписала зараз же, як одержала лист із дядьковим листом, і сподіваюсь, що ти вже досі маєш мого листа з пошти. Я того не писала ранше п’ятниці, що хотіла краще узнать про ті справи, що то я тобі там про їх писала, і для того ждала, поки мені кна-кна про все розкаже.
Не знаю, чого то папа каже, що не міг нас вдома застать. За той час, як він був тут, я двічі (з ним самим таки) була у Трег[убових] і раз у Ковалевської, а то увесь час вдома сиділа, на «Чорноморцях» ми теж були разом, а перед тим, як іти на «Тангейзера», папа був у нас. А що про нас він не знає нічого, то через те, що він нас і не питав ні про що, та й що ж з нами може такого бути? Ми собі сидимо тут тихо, навіть кна-кна мало що бігає; то вона на масницю таки бігала, але тоді всі кна-кни ганяли, як несамовиті.
Вчора ми з кна-кною були на концерті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Медведєв співав «Гетьмани», «Олесю», «Дощик», хор співав «Гей, не дивуйте», співачка Снарськая (наша волинячка) – «Чом, чом, чернобров», а в самому кінці хор утяв «Србиjа слободна» (мелодія «Ще не вмерла Україна»). Дивно було чути сю мелодію в концерті! Ми з кна-кною руки одбили, плескаючи. Біля нас на хорах стояв Павло Комаров і Циганков (кна-кни, що були торік в Одесі) і теж «ентузіазмувались». Під час концерту Лисенкові, Медведєву і Калішевському (що правив хором) були піднесені подарунки. При виході Лисенка застукали панії, «пожимали руку и восторженно благодарили»: «спасибі, спасибі!»… Якби не три «народних гімни», то зовсім був би славний концерт, а то все-таки трохи зопсувалось враження.
Більш нігде я не була. Ні, правда, були ми з кна-кною на Несторовському засіданні, да таке воно вийшло, що якби знати, то не пішла б я туди й зовсім. Завтра піду в «Плеяду». Якось люди добрі втихомирилися з своїми концертами та спектаклями, то вже тепер збиратимуться. Там я у їх і «Сірому» стребую. Треба непремінно послати її в Софію. Як там і що буде в «Плеяді», розкажу тобі, як приїдеш.
Так оце ми з тобою і в Московщину поїдемо!.. Гай-гай!.. «Не к добру это!» так чогось мені здається: нам, українцям, не щастить доля ніколи в тій Московщині. «Срежут» вони мене ще там добре. А врешті ще побачим, як там буде! Може, й не такий чорт страшний, як його малюють. З ким там негри зостаються? Чи папа з ними буде? Поцілуй їх там од мене всіх, Пуцика, і Уксуска, і Кахіню, і Дроздика, нехай будуть мені здорові усі! Хотіла б їх ще побачить перед тією Москвою!..
Не знаю чи тебе сей лист дійде, але пишу, щоб ти не думала, що я лінуюсь писати до тебе. Якби з ящиків виймали, як слід, то ти ще могла б його одержати. Бувай здорова, мамочко-голубочко, хутко зобачимось! Не гнівайся, прошу тебе, на мене ні за що, хоч я в чім і винувата перед тобою, – мені чогось так прикро і тяжко тепер, що я тобі й сказати не можу; хто його зна, що се на мене таке! Негриків ще раз цілую! Прощайте, негринята!
Ваша Зея
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 53 – 54.
Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 135) з незначними скороченнями.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 109 – 110. Істотні різночитання з виданням 1978 р. виділено кольором. Ясно видно, що скорочення мають характер політичної цензури. Злочинна російська комуністична влада викреслювала позитивні згадки про український національний рух і негативні згадки про Московію.
Датується за змістом листа на підставі згадки про концерт «в пользу чорногорців», який відбувся 19 лютого (3 березня) 1890 р. в Києві. У книзі О.Косач-Кривинюк лист датовано 10 березня 1890 р. (старого стилю = 22.03.1890 р. н.ст.), без пояснення підстав датування.
Медведєв Петро Михайлович (1837 – 1906) – російський антрепренер, режисер, театральний діяч.
Комаров Павло Федорович – брат М. Ф. Комарова.
Циганков – одеський знайомий Лесі Українки. Докладніших відомостей немає.
На Несторовському засіданні – тобто на засіданні Історичного товариства Нестора-літописця (1873 – 1917).
В Софію – М. П. Драгоманову.
Так оце ми з тобою і в Московщину поїдемо – йдеться про намір їхати до Москви на лікування, а можливо, і для хірургічної операції. Про це Леся Українка говорить і в листі до брата.
Зея – родинне жартівливе прозвище Лесі Українки.