Була Польща, була Польща, а тепер Росія

Запис К.В.Квітки

Була Польща, була Польща, а тепер Росія, –

не заступить син за батька, а батько за сина.

Пішов батько із сохою, а син із косою,

пішла мати на лан жати в неділю з дочкою.

– Ой гріх, мати, ой гріх, мати, у неділю жати!

– Не гріх, доню, не гріх, доню, не я встановила.

Не гріх, доню, не гріх, доню, не я встановила,

то панщина-даремщина все те наробила.

Ой ходить піп по церковці, книжечку читає:

– Ой що ж бо то за страх божий, що людей немає?

– Ой як же нам та й, батюшко, до церкви ходити, –

ой з неділі до неділі гонять молотити.

Ой летіла зозуленька, летячи кувала,

як панщина-даремщина з села утікала.

Утікала панщинонька, аж гори тряслися,

а за нею вражі ляшки: «Панщино, вернися!»

– Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого,

було мене шанувати, як здоров’я свого.

Нагонили панщинойки на кленовім мості:

– Ой вернися, панщинойко, просить пан у гості!

– Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого,

тепер мене позивайте до миру божого.

Був пан вельможний, був пан вельможний, хтів хлопа набити,

тепер іде, гроші несе, ще й просить робити.

Цю мелодію твердіше, ніж Леся, знав її брат Михайло Косач, від нього я й записав. У Kolberg. Wołyń, під № 387 варіант цеї мелодії до інших слів, а під № 455 – варіант тексту – до іншої мелодії; інша мелодія теж у Демуцький, № 28. В поданім тут варіанті народ злучив дві різні пісні – про тягар панщини і про її знесення. Що ті дві часті зложені не одночасно, знати по тому, що варіант першой часті маємо в збірнику Лукашевича, виданім 1836 року, коли друга частина ще не могла існувати. Студії про ці пісні: Драгоманов. Нові українські пісні про громадські справи. Genéve, 1881 р., т. 1., с. 25 і 26; т. 2, с. 54. Його ж. Укр. пісні про волю селян. – «Киевская старина», 1887, № 3, 4, підпис: M. Кузьмичевский, укр. переклад в виданні: Розвідки М. Драгоманова про укр. нар. словесність і письменство, т. II. Льв., 1900, с. 62 – 63; його ж. Політико-соціальні думки в нових піснях у. народу (Розвідки, т. III. Льв., 1906, ст. 72 і 84 – 89); Костомаров. Последние годы Речи Посполитой, ст. 868 – 869.

Парал. тексти: Дешко, № 1; Головацкий, т. 3, ч. 1, ст. 205 – 212, № 75 – 77; Зап. юго-зап. отд. имп. русск. геогр. общ., т. I. К,, 1874, отд. 2, ст. 53 – 62; де Воллан, с. 159. Popowski, № 74; Сакович, с. 144, № 22; Із народної пам’яті про панщину. – Етногр. зб. Наук. тов. ім. Шевченка, V, ст. 24; Кайндль, с. 142; Довнар-Запольский, № 560; Гринченко, т. 3, № 1468, 1477 і 1478.

Місце запису: Колодяжне

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 262 – 264.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 82 – 83.

В рукописному зошиті (стор. 36 – 38) пісня записана рукою Ольги Кривинюк з поміткою: «Колодяжне, од Варки».