Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Ой у полю вогонь горить

Запис К.В.Квітки

Ой у полю вогонь горить – нотний запис

Ой у полю вогонь горить, (2)

коло вогню козак сидить,

шабелькою вогонь креше,

терниною розпаляє,

терниною розпаляє,

рани свої засипає.

– Рани ж мої стрелянії,

ой які ж ви болянії!..

Над ним коник зажурився,

по коліна в землю вбився.

– Не стій, коню, надо мною,

біжи, коню, дорогою,

біжи, коню, дорогою,

битим шляхом-долиною.

Як прибіжиш під батьків двір,

то стань, коню, як маків цвіт.

Батько вийде – розсідлає,

мати вийде – розпитає:

– Ой коню мій білогривий,

а де ж, коню, твій пан милий?

– Не плач, нене, не журися,

бо вже ж твій син оженився.

А взяв жінку паняночку –

в чистім полю могилочку.

А взяв жінку подолянку –

в чистім полю жовту ямку.

Див.: Ів. Франко. Студії над укр. нар. піснями. – Зап. Наук. тов. ім. Шевченка у Львові за 1907 р., II, с. 49 і далі.

Парал. тексти з іншими мелодіями: Kolberg. Wołyń, № 486 – 488; Лисенко, IV, № 10; Коціпінський, № 71 (текст пристосований до Нечая) ; Конощенко, т. 2, № 28 – 30; Ф. Колесса. Мелодії укр. нар. дум, серія II, Львів, 1913, додаток, с. 12 – 14.

Без нот: Максимович, № 15 – 17, с. 152 і далі; Гатцук, с. 253; Мордовцев, № 44; Закревский, № 65, с. 52; Гильтебрандт, 61 (з Білостоцького пов.); Головацкий, т. 1, 97 – 99; т. 2, с. 592, № 27; т. 3, с. 45, № 4; Антонович і Драгоманов. Ист. п. малор. нар., т. 1, ст. 270; Kolberg. Pokucie, t. 2, № 413 і 414; Kolberg. Chełm, t. 2, № 2; Сумцов. Нар. песни о смерти солдата. – Этногр. обозрение за 1893 р., т. 16 і 18; Новицкий, с. 136; Гринченко, т. 3, № 1465 (там показані варіанти з Чуб.); Эварницкий, № 746 і 802 (пор. текст № 765 і 766); Бессараба. Херсон, № 457; Гнедич, № 740, 907; Wacław z Oleska, s. 422, № 293, s. 488, № 8.

Місце запису: Миропілля


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 264 – 266.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 84 – 85.