Коло млина калина (2)

Запис К.В.Квітки

Коло млина калина,

там удова ходила,

гей, гей, о-хо-хо!

Там удова ходила.

Далі слів від Лесі не записано, але, пригадуючи чуті від неї уривки і зіставляючи їх з відомими мені по друкованих джерелах текстами, я приходжу до висновку, що це – пісня про шлюб матері з сином і сестри з братом. Варіанти з нотами: Kolberg. Pokucie, t. 2, № 35 – 37; Kolberg. Wołyń, № 537; Nejman, № 128; Колесса. Ритміка, с. 124; Роздольський, № 337 – 338; Янчук. Минск, № 101 (мел. № 19). Пор.: Конощенко, т. 1, № 61.

Варіанти опубліковані без музики, показані в студії М. Драгоманова «Слов’янські переробки Едіпової історії», надрукованій спочатку в Софії по-болгарськи, а потім по-українськи в IV томі «Розвідок М. Драгоманова про укр. нар. словесність і письменство», Львів, 1907 р. Варіанти цієї пісні цитуються в тій розвідці на стор. 24 – 31, 47 – 48 і 103 – 109. Виясненню генези цеї пісні Драгоманов віддає в своїй розвідці значне і навіть завершуюче місце.

Пізніше тої студії опубліковані варіанти: Эварницкий, № 481 – 483; Гнедич, № 637, 829, Див. іще: Довнар-Запольський, 380, де показані і інші варіанти; Popowski, № 10 i 21.

По висновках Драгоманова генеалогія української пісні така: історія Едіпа. Гіпотетичні візантійські церковні переробки цеї історії. Болгарська історія про св. Павла Кесарійського. Французький усний роман про Григорія Великого. Історія св. Григорія в Gesta Romanorum. Білоруські, українські і руські редакції перекладу цеї історії з Gesta Romanorum. Гіпотетична руська пісня про шлюб матері з сином і сестри з братом. Українська пісня. Драгоманов допускає і скорочену генеалогію – від гіпотетичної церковно-візантійської переробки історії Едіпа через сербську пісню про Находа Сімеуна і знов-таки гіпотетичну руську пісню. Гіпотезу про існування руської пісні, яка була оригіналом для української, Драгоманов угрунтовує тим, що в відомих українських варіантах є сліди впливу руської мови. Справді, ці сліди є либонь у кождім варіанті, хоч в одній, хоч в другій фразі, але з різних варіантів можна зробити таку реконструкцію первісного тексту, при якій русизмів не буде. В поданій нижче реконструкції нема нічого, доданого від мене чи зміненого, тільки достоту заховані елементи з різних варіантів:

Там, де Дунай глибокий,

стоїть терем високий,

а із того терема

вийшла вдова молода,

вийшла вдова молода,

два синочки зродила.

Як два сина вродила,

китайкою сповила.

Китайкою сповила,

в корабель положила,

в тихий Дунай пустила

і Дунаю просила:

– Ой ти, тихий Дунай,

моїх діток поприймай.

Ой ти, новий корабель,

колиши моїх дітей.

Ви, крутії береги,

не будьте їм вороги.

А ти, жовтий пісочок,

годуй моїх діточок.

А ти, густий очерет,

вари дітям вечерять.

А ви, луги, не гудіть,

моїх діток не будіть.

У двадцятому году

вийшла вдова по воду.

Стала воду набирать,

став корабель припливать,

а на тому кораблі

два дончики молоді.

Один листоньки чита,

[В інших вар. «книжечку». Ця деталь найбільше свідчить за зв’язком пісні з показаними Драгомановим балканськими і західноєвропейськими творами, де фігурують документи]

другий вдівоньки пита:

– Здорова була, вдова,

чи підеш ти за донця?

– Ой я дончика люблю,

а я за донця піду,

за старшого сама йду,

за другого дочку шлю.

Який тепер світ настав,

що брат сестри не пізнав!

Ой і що то в світі є,

що син матусю бере!

Іди, сестро, в монастир,

щоби тебе бог простив,

піди, мати, утопись,

а я піду в темний ліс,

а я піду в темний ліс,

нехай мене звір із’їсть!

Згадка про терем, яка у Драгоманова стоїть в числі доказів руського вийстя пісні, не може свідчити за тим вийстям, бо слово і розуміння «терем» українським народом не забуте. В варіанті весняного танку «Кривий танець», у Чубинский, т. 3, № 1, Б, – «Дівки, молодиці терем будували». В колядці з Сквирського пов. у Конощенко, т. 1, № 99, – «А в тім саду три тереми». В весільній пісні у Рубец100 «За горою крем’яною там бояри терем вили у три стіни кам’янії, четвертая золотая». В побутовій родинній пісні у Метлинский, с. 252, «Миленький, милесенький мій, збудуй мені дев’ять домів, а десятий терем високий». Те з’явище, що в кождім варіанті є ті або інші різко чужі, виразно руські елементи мови, не є невідхильним доводом за тим, що автором пісні був не українець і що місцем утворення її була не Україна. Згадаймо мову віршів Сковороди. І зіставляючи те, що руського варіанта не найдено, з фактом дуже широкого розповсюдження її на Україні, особливо з фактом великої її популярності в Галичині, сливе закритій досі від впливу дійсно руської пісні, можна не згоджуватися з Драгомановим у тім, що руський первовзір її мусив бути. Проте, чим маємо з’ясувати, що, власне, у цій баладі є нахил до русизмів?

Досі, здається, не було спроб притягти музичну сторону укр. нар. пісень до досліду їх генези і міграції. Мені здається, що в данім разі мелодія може дати підставу для певніших здогадів, ніж сама літературна сторона. Всі відомі мелодії (21) цієї балади про кровосумішку мають характер, спільний межи собою і разом з тим чужий для дійсно руської старинної епічної пісні, – а саме характер бравурно-солдатський. Не треба змішувати впливу дійсно російської народної пісні на українську з впливом солдатської пісні, бо солдатську пісню не можна вважати за розділ, складову частину спеціально руської народної творчості. В утворенні солдатського жанру в Росії українці без сумніву брали значну участь. Ще до заведення українців у склад російської армії почалося їх сполування з руськими, власне, у вояцькім житті (спільні походи в Крим і т. д.). В пізніші часи, як у російську армію був уведений західноєвропейський марш, а далі почали складатися маршові пісні, український елемент армії, певно, виявився більш підготованим до утворення відповідного репертуару, бо укр. народна пісня далеко давніше, ніж руська, підлягла впливу західноєвропейських «квадратних» ритмів. Тож сьогочасна солдатська пісня становить для укр. нар. музики в значній мірі не руський вплив, а власну, хоча й негативну еволюцію.

Виходячи з солдатського характеру всіх відомих мелодій цієї балади, можна виставити два здогади щодо літературної її історії: 1) пісня була зложена людиною, яка належала до солдатського осередку або була під впливом його, мішаною мовою; фінал, згідно з характером мелодії, первісно мав бути більш енергічний, як у тих варіантах, де «молодець», «донець», «запорожець» глузує з матері, проклинає її, навіть убиває сестру; в дальшій історії пісні вона, розпросторюючись поміж жіноцтвом, могла навіть очищатися щодо мови, в центрі її літературної вартості ставав не фінал, який робився блідим, невиразним, а момент розлуки матері з дітьми; звертання матері до природи дає основу для розмаїтих більш або менш вдатних варіацій (напр., у Гнедич, № 961: «І ти, густа осока, дай дітям молока» і т. п.) і стає тим місцем пісні, на якому найбільш ішла її індивідуалізація, розробка і збагачення. 2) Пісня зразу була зложена чистою укр. мовою, в гарній літературній формі, приблизно, як поданій вище реконструкції, але через те, що до неї було дібрано зразу солдатської мелодії, вона, власне, через мелодію при своїм розповсюдженні викликала у кождого асоціацію з солдатським стилем в його цілості, отже, і в літературній стороні; через цю асоціацію кожен, хто переймав і, як ведеться в народі, переробляв її по-своєму, вносив в неї ті або інші русизми, бо не міг собі уявити без них солдатської пісні, і, таким чином, індивідуалізація і життєвий процес пісні виразився в її псуванні.

Інтересно дослідити, як новітня маршова мелодія цієї балади подіяла на іншу баладу про шлюб брата з сестрою, яка в старших варіантах починається словами: «Мандрувало пахоля з Києва до Львова» (Головацкий, т. 1, с. 577). У мене є старинна дійсно баладна поважна мелодія її з Бердичівського повіту, але та мелодія, очевидно, витиснена цією бравурною, а під впливом нової мелодії початкова поважна строфа відпала (Роздольський, № 334 – 336), або змінилася на бравурну (ibid., № 349), або на зовсім чужорідну для тої балади (Лис., II, № 18). Для досліду генези пісні її необхідно порівняти до Wacław z Oleska № 276, s. 410, і № 4, s. 485.

Місце запису: с. Колодяжне Ковельського повіту

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 286 – 291.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 106 – 111.