17.12.1908 р. До Ф. М. Колесси
| Ялта | 4/ХІІ ст. ст. 1908 р. |
Високоповажаний добродію!
Я давно до Вас не озивалась, бо не було нічого, вартого Вашої уваги, до писання. Аж ось, нарешті, удалося нам з чоловіком спровадити сюди з Севастополя кобзаря Гончаренка, а з Миргорода фонографа Сластьонового, а з Москви та з Києва валки до фонографа, навчитися орудувати тією недосконалою машиною і таки записати репертуар Гончаренковий.
Той репертуар в формі валків фонографічних посилаю тепер до Львова, до етнографічної комісії, а вона передасть його Вам. Посилаю тому до комісії, а не на Вашу адресу, бо при сій нагоді умовляюся і про дальший порядок з тими валками, на яких умовах мають вони по використанні стати власністю Товариства ім. Шевченка. Власність ся не без вартості, бо все ж фонограф дає хоч і неповне, але повніше, ніж ноти, поняття про манеру виконання кобзарських дум. На адресу комісії посилаю і пояснюючі примітки до валків, і тексти дум. Все те має бути доручене Вам для Вашої роботи.
Тільки боюся я, коли б Вас не перетомила та не виснажила ся робота, – я се як спробувала кілька днів попоморочитись із тим фонографом, то бачу, що ся машина – чиста погибель для нервів, такий вона має прикрий тембр і такі незносні її капризи! Маєте рацію, що збирач фонографічного матеріалу повинен вибиратися в екскурсію з готовим фонографом і валками, – нам процедура спроваджування «струмента» забрала цілий місяць часу… Ну, та мені особисто не жаль тепер ні часу, ні клопоту, покладених на сю справу: одно, що я дедалі більше впевняюся в нагальності справи рятування дум, а друге, що кобзар Гончаренко незвичайно інтересна людина і з етнографічного, і навіть з белетристичного погляду, так що я почуваюся цілком нагородженою за клопіт тими кількома днями, пробутими в його товаристві.
Приємно мені теж, що нам удалося схопити у фонограф акомпанемент бандури до дум і чисто музикальні номери його репертуару, – не знаю лише, чи досить воно вийшло виразно для записування на ноти, а для слуху воно виходить так добре, як тільки може виходити на сій недобрій машині. Гончаренко грає ліпше, ніж співає, – в музиці він віртуоз межи простими бандуристами – співати ж у 70 літ ніхто не може добре. Коли б тільки валки доїхали в цілості і не попсовані!
За день – за два виїжджаємо на Кавказ. Адреса моя там: Тифлис, Судебная ул[ица], Ивану Клементьевичу Савицкому, для Л. Квитки.
З найщирішим поважанням
Л. Квітка
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 266 – 267.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка, Львів, 1946, с. 49 – 52.
Подається за автографом (ф. 2, № 945).
До листа додана «Пояснююча примітка до валиків із співом кобзаря Гната Гончаренка».