1.12.1908 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Може, здивувала тебе моя сьогоднішня телеграма, так се діло таке: через тії валки прийдеться нам, може, просидіти лишній тиждень у Ялті (ще добре, як всього тиждень!) і рушити на Кавказ по декабрському морю з норд-остами… Се дуже досадно, бо до весни ми з виїздом все одно ждати не можемо, то варто було б хоч за ліпшої погоди виїхати. Та що ж робити! Вже розпочали ми оруду з думами, то треба її постаратись до ума довести, щоб не жаль було.

Певне, папа розказав вам, через що ми не могли означити часу свого виїзду: ми хочемо записати в фонограф думи від кобзаря Гончаренка в Севастополі, а потім послати їх Колессі, щоб записав на ноти і включив у ту свою колекцію записів дум, що він зібрав сим літом і що мають з Нового року друкуватись при «Записках» Товариства імені Шевченка. Для сього ми спровадили фонографа від Сластьона (при папі посилки ще не було, але тепер вона вже прийшла) і виписали валки через один тутешній магазин з Москви. Але валки тії досі не отримались, хоча післязавтра буде рівно місяць, відколи ми їх замовили. Може, та посилка де загинула, може, її послано «малою скоростью» і вона попала в яку-небудь «залежь» – так чи інакше, ми не бачимо краю сьому чеканню, стратили терпеливість і оце вже пробуємо замовити сі валки вдруге, з Києва, через тебе.

Правда, і при валках ще буде клопоту чимало: Гончаренка нема кому привезти сюди (він без провожатого не може), а тому чоловікові, що ми тут знайшли для орудування фонографом (се ж потребує спеціального навику), не можна поїхати в Севастополь. Отже, прийдеться комусь із нас поїхати в Севастополь до Гончаренка і привезти його сюди або знайти в Севастополі іншого спеціаліста, щоб поміг там управитись з фонографом. Тепер ми все торгуємось, кому з нас їхати в Севастополь, – я кажу, що я поїду, а Кльоня, що він. Звісно, нам обом се не на руку, та все ж я думаю, що мені безпечніше, бо я і морської хороби не боюся, і простуді менше підлягаю, та й наслідки втоми у мене не такі грізні бувають, як у Кльоні. Коли він розклеїться перед дорогою, то вже не говорячи про те, як се взагалі буде погано і для його нервів, і для всього згубливо, але і мені буде не легше, бо все одно ж буде клопіт і втома в разі його хвороби не менша, ніж була б від подорожі в Севастополь, а безмірно більша. Через те я таки думаю, що поїду я. А може, знайдемо кого, що поможе нам у сьому ділі хоч за плату. Та вже аби були валки, то якось владнаємо справу.

Ти не радиш нам їхати тепер на Кавказ, але тут не можна нічого вдіяти, та як подумати гаразд, то, може, воно і не так погано. В Єгипет я все одно після рецидиву з Кльонею не можу їхати, бо просто не маю сили покинути його самого. Він же поїхати зо мною не хоче, себто скоріш не може, бо се значить знов треба б виходити в одставку, знов думати, що буде робити, як скінчиться пробування в Єгипті, мучитись проживанням моїх грошей, незабезпеченістю своїх родичів і т. д., а від сього знов розів’ється неврастенія, знов прийдеться лічитись від нервів і наражати легкі, словом, все «зачароване коло» закрутиться з новою силою. Адвокатура, може, й тоді не під силу буде, а втретє вертатись на службу теж мало вигоди, бо тоді, певне, і такого місця не дадуть, як тепер, – «шатания» то в одставку, то з одставки начальство дуже не любить і не завжди вникає в причини такої «шатості».

Ти писала про літературні заробітки, але для Кльоні тепер літературна робота, навіть така, як переклади та компіляції, власне, найтрудніша, він досі і листи пише з трудом. Вже, може, судова «література» найлегша, бо там усе-таки є готові шаблони, хоча, звісно, і то трудно, і то, по правді кажучи, не під силу… З його нервами слід би бути агрономом або яким майстром, а ніяк не юристом… Зо страхом я думаю про ту службу, одно потішає: по наведених справках, у Телаві не дуже багато роботи, діл 100 на місяць і участок «не запущений» – попередній суддя лишив 200 нерозібраних діл, – се вважається дуже небагато. Так от, значить, коли не їхати в Єгипет і коли взагалі без роботи Кльоні трудно обійтись, то се вже, може, меншеє «із зол» їхати в Телав.

Легкі у Кльоні вже знов трохи підгоїлись (хоча, звісно, тепер про «вигоєння» я вже довго боятимусь говорити), він майже перестав кашляти, мокроти вже нема, t° нормальна, вага збільшується, апетит і сон добрі, а більше мучить горло й ніс. Лікар знаходить у нього якийсь «фарингіт» і бачить залежність сеї хвороби у Кльоні від хронічного нежитю, який і лічить тепер, випікаючи щось там у носі, – поки що се не дає виразних наслідків щодо носа, але горло мовби трохи поправляється, може, від пульверизації і мазання йодом, а може, так чогось. Лікар вважає, що для горла ялтинська зима не корисна, бо дуже мокра, і що Кльоні слід на перепутті в Телав пожити довше в Тифлісі, бо там сухо зимою, і полічитись там у якогось спеціаліста. Ми оце остатнього тижня завважили, що коли в хаті добре протоплено і повітря висушене (у нас залізна груба), то Кльоня майже не охрипає увечері і нежить не так обридає – отже, може, справді найважніше тут сухість. Тож ми й думали до різдва або й довше пробути в Тифлісі, а потім уже їхати в Телав, щоб не заразом відбути довгу дорогу та й послухати лікаря.

Телав майже вдвоє вище над рівнем моря, ніж Тифліс, то ще й через те слід би Кльоні до сеї високості звикати помалу, а не раптом, бо хто має нахил до кровохаркання, тому, кажуть, краще не раптом забиратись на височінь. Зрештою, Телав 2424 фути високо, а се ще не страшна височінь, і він відносно оточуючих його гір ще «в долині», хоча сам єсть вищим пунктом проти долини річки Алазані, при якій стоїть. Таким способом він досить високий, щоб бути забезпеченим від малярії, і досить низький, щоб не бути холодним та вітряним. Зима там сухіша, ніж тут, а не дуже холодна. Для мене ж все одно ялтинська зима цінності не має, бо мокра і вітряна, та вже ж все одно, коли для мене в Росії, казав Ізраель, «нема клімату» для зими, то, значить, нема чого й перебирати: Телав так Телав, коли не хочу їхати в Єгипет.

Кльоня то все мене переконує їхати в Єгипет, а він би то сам поїхав на Кавказ, але, як я вже поясняла, я не можу сього зробити. Може, на той рік Кльоня не буде сам, і справи стоятимуть ліпше, тоді поїду, – а може, й так поправлюсь, бо все ж мені тепер ліпше, ніж було минулої зими, хоча проти літа трошки голова знов частенько болить, t° часом капризує і всі відомі з’явища виразніші. Але торік у сій самій порі було куди гірше.

Мучать іще всякі непорядки з менстр[уацією], я була у лікарки, вона запевнила, що ніякої спеціальної хороби у мене нема, а все винна анемія, нервовість і загальна слабовитість… Ну, значить, так уже й буде, хоч се дуже досадно.

Як бачиш, нам ліпше б уже їхати, і розпочали ми етнографічне підприємство не впору для себе, але вже «коли взявся за гуж…».

Дуже мені жалко і досадно, що папа так хутко виїхав од нас. Він запевняв, що там у нього діла і що одпуск 15-го XI кінчається, але я таки думаю, що він би довше побув, якби не наші збори в дорогу. Папі тут, здається, було не погано, тільки часом з дієти вибивався або «переїдав», а то таки й спав удень чимало, хоч я за це сварилась, ну, та ти ж знаєш, що з ним у сьому напрямі нічого не поробиш. Зрештою, він в Колодяжному, певне, більше сих «нарушений» робить, бо там уже йому ніхто не заважає…

На сей раз все-таки я не без просьби до тебе: чи не можеш ти піти до Оглобліна і спитати у нього «Известия Нежинского историко-филологического общества» (не института, бо й його «Известия» есть), найти, в якому томі є стаття професора Сперанського про кобзаря Пархоменка, купити той том і прислати його нам. Може, в тебе лишаться на се гроші від валків, а як ні, то купи за свої, а я тобі потім верну; «наложеним» не посилай, бо, може, книжка доганятиме нас в Тифлісі, то наложеність може спровадити яку плутанину.

Будь здорова, Лілеєнько! Я ще перед виїздом хоч картку напишу. Як мені шкода, що тобі так не ведеться! Коли б ми не на таку чужину їхали, я б тебе туди перетягла… Цілую міцно тебе, маму, Михаля і всіх рідних. Кльоня теж вас вітає.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 261 – 264.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 552 – 555.

Подається за автографом (ф. 2, № 388). Фрагмент «Мучать іще всякі непорядки… хоч се дуже досадно» відновлено за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 140.

Телаві – місто в Грузії.

«коли взявся за гуж…» – російська приповідка звучить так: «взялся за гуж – не говори, что не дюж», тобто не кажи, що робота затяжка і не маєш до неї сили. Праця візника (гуж) вважалась важкою.

Хутко виїхав од нас – Петро Антонович Косач востаннє гостював у своєї дочки в Ялті в листопаді (з кінця жовтня до 15 листопада ст. ст.) 1908 р. Більше вони не бачилися (2 квітня 1909 р. ст. ст. П. А. Косач помер).

Оглоблін Н. Я. – власник книгарні на Хрещатику в Києві.

«Известия Нежинского историко-филологического общества» – видання «Нежинского историко-филологического общества для собрания в Черниговской губернии археологического и этнографического материалов».

Сперанський Михайло Несторович (1863 – 1938) – професор давньої російської літератури в Ніжинському історико-філологічному інституті, а з 1906 р. – в Московському університеті. В ряді наукових праць розглядав питання російсько-українських літературних зв’язків, досліджував фольклор.