Спомини й уваги до родоводу Косачів XIV–XV століття
Ольга Косач-Кривинюк
Ще з дитинства я чула від батька й тіток, батькових сестер, що в Петербурзі живе їх родич і земляк Микола Олексійович Косач, що він завзявся зложити родовід Косачів і вже назбирав досить багато матеріалу для того. На підставі того матеріалу він виводить мглинських Косачів (Лесиних предків) од Косачів, що були колись герцогами в Герцеговині і мали «з Риму» титул San Sabo. Ті Косачі через якісь політичні тарапати мусіли вибиратися з Герцеговини і мандрувати по різних сторонах, де за ними прослідкував у зібраних матеріалах М. О. Косач, вважаючи себе за їх нащадка. Довів він їх таким чином до Польщі, а потім у нього в матеріалах було провалля мало не на ціле століття і але по другий бік того провалля його Косачі (він принаймні був переконаний, що то ті самі) виринули в м. Мглині. Те провалля не давало йому спокою, і він усе напосідався, щоб знайти якісь документальні вказівки для заповнення провалля і для доказу того, що мглинські Косачі – нащадки герцогів San Sabo.
Мої батьки (моя мати теж знала М. О. Косача, і їй він теж викладав свою idee fixe) і тітки, а за ними й ми, діти, брали всю цю історію з родоводом М. О. Косача з гумористичного боку і зовсім не надавали їй серйозної ваги. Мій батько переінакшував у герцогському титулі італійське Сан (святий) на французьке sans (без), Sabo (ім’я Сава) на французьке sabot (дерев’яний черевик) і виходило, що то були якісь босяки навіть без сабо (дерев’яних черевиків). Коли під час приїзду до Гадячого в 1897 році дочок, зятя і внука Михайла Драгоманова нам було тісно в маленькому бабуниному домочку і троє нас дівчат, я, сестра Оксана і кузина Аріядна Драгоманова, містилися в бабуниній коморі, то з мене й сестри глузували, що ось то, нащадки герцогів, а таке демократичне житло мають, і прозвали нас герцогинями де Комор.
Під впливом таких жартів та несерйозного ставлення старших до завдання Миколи Олексійовича Косача я й собі легковажила його роботу, а тепер дуже жалую, що, коли я 1899 року, приїхавши до Петербургу вчитися, познайомилася з Миколою Олексійовичем і він мені показав зібрані в нього книжки (кілька десятків), де говориться про Косачів, то я досить таки неуважно та, признаюся, по-невігласьки поставилася до справи і не ознайомилася, як слід, з тими книжками. Так поверхово переглянула їх, що тепер не пригадаю й жодної.
Не знаю, чи відомі були М. О. Косачеві подані в мене джерела. Може, вони якраз і заповнили б те провалля, що в нього було між Косачами герцеговинськими і Косачами мглинськими, і його розшуки не смішні видавалися б, як вони були в очах моїх родичів.