З’їздив я коника, з’їздив я другого
Запис К.В.Квітки
– З’їздив я коника, з’їздив я другого,
скажи, серце, правду, чи буде що з того,
чи буде що з того, а чи ні –
не суши серденька ти мені.
– Я ж тобі казала і твоєму роду:
не їзди до мене, не роби заходу –
ой бо я роду бідного,
не маю посагу жадного.
– Бачить теє господь з високого неба,
що мені посагу не конечне треба:
ти ж мені посаг самая,
як на небі зоря ясная.
[Останні два рядки строф 1 – 3 повторюються двічі]
– Ой тепер ти кажеш, що я зоря ясна,
а потім ти скажеш: долейко нещасна!
Хоч ти не скажеш, то мати:
«Було убогої не брати».
Хоч мати не скаже, то сестра:
«Небагацько ж ти нам принесла!»
Ой іще не вспіє мила захоріти,
вже стане милейкий рученьки зносити:
«Забери, боже, першую,
а я собі візьму іншую!»
– Скарай мене, боже, на душі й на тілі,
скоро я помислю о такому ділі.
Скарай мене, боже, на душі,
скоро я помислю о інші.
Ой дай же нам, боже, на рушничку стати,
тоді не розлучить ні отець, ні мати,
ані чужая чужина,
коли судилася дружина.
[Останні два рядки строф 5 – 7 повторюються двічі]
Паралелі з близькими мелодіями: Kolberg. Wołyń, № 227; Янчук. Минск, № 36 нотного додатку; Бигдай, № 440; Демуцький, № 118, з віддаленими: Kolberg. Podole, № 13; Колесса. Ходовичі, с. 162 (гармонізована Колесса. Дума, т. 2, № 22); у Роздольський під № 858 і 859 варіанти мелодії до інших слів.
Парал. тексти без нот: Метлинский, ст. 45 – 48 і 55 (лівобережні); Гильтебрандт, 122 (Кобринськ. пов.); Чубинский, V, с. 72, № 154 (Миргородського пов.), ст. 116, № 252; Головацкий, т. 2, с. 706, № 10, ст. 776, № 129; Житецкий, с. 302 (Радинського пов. на Підляссі); Nejman, № 178; Бессараба. Седлец, с. 94; Бессараба. Херсон, с. 221. Пор.: де Воллан, с. 63 і 64.
Місце запису: в моїх чернетках не занотовано, з якого саме села ця пісня; з певністю можна встановити, що вони з Миропілля (Волинського), Колодяжного або Любомля.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 349 – 351.
Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 170 – 171.