Бувайте здорові, шляхи та дороги
Запис К.В.Квітки
Бувайте здорові, шляхи та дороги,
ой де походили мої білі ноги…
Ой де я ходила, ходити не буду,
кого я любила, любити не буду…
А вже ж не ходити ранком попід замком,
а вже ж не стояти з козаком-коханком…
А вже й не ходити, куди я ходила,
а вже ж не любити, кого я любила.
А вже ж не ходити в ліски по горішки,
а вже ж минулися дівоцькії смішки.
Бувайте здорові, тутейшії люде!
Прошу споминати, як мене не буде.
Споминайте ж мене добрими словами, –
не було ж дівчини, як я, межи вами.
Споминайте ж мене добрими словами…
Де ж той хлопець дівся з чорними бровами?
Чи єго убито, чи в полон зайнято,
що єго не видно ні в будень, ні в свято?
Чи він у шинкарки горілки напився,
чи вовки заїли, чи в Дунай втопився?
Си б єго убито, то б луги зов’яли,
Си б він на базарі, то б музики грали.
Си б він на базарі, то б музики грали,
си б він у шинкарки, то б бряжчали шклянки.
Си б вовки заїли, то б луги шуміли,
а си б утопився, то б Дунай розлився…
Поїхав, поїхав, ніде не видати…
На жовтім пісочку два слідочки знати.
Ой один слідочок – коня вороного,
а другий слідочок – миленького мого.
Піду я в лісочок, зірву я листочок
та піду накрию милого слідочок,
щоб по тому сліду люди не ходили,
щоб мого милого інші не любили.
Щоб по тім слідочку пташки не літали,
щоб мого милого інші не кохали.
А я, молоденька, садочком пройдуся,
садочком пройдуся, з слідочком зійдуся.
Садочком пройдуся, з слідочком зійдуся,
на слідочок гляну – слізьми обіллюся.
Ой ти ж, мій милий, ти ж мій чорнобривий,
який твій слідочок тепер мені милий!
Поїхав, поїхав понад берегами,
а я зосталася поміж ворогами.
Поїхав, поїхав, бодай на зламання!
Щоб голову зломив за моє кохання!
Налетіли гуси з далекого краю…
Пождіте, гусоньки, я вас запитаю!
Пождіте, гусоньки, я вас запитаю, –
чи не з того краю, де милого маю.
Ой чи він запився, а чи закохався,
що листу не пише й сам не покланявся?
– Ой він не запився і не закохався, –
з великого жалю в чужий край забрався.
Пор. мелодії № 38 і 118 цього збірника. У Kolberg. Wołyń, № 426 парал. текст з іншою мелодією (ритмічна схема однакова); під № 520 ті слова, що тут у віршах 3 – 6, вставлені в новітню пісню, очевидно, часу повстання 1863 року, з маршовою мелодією; в Kolberg. Pokucie, т. 2, с. 212, № 394, паралель до віршів 15 і 22 з іншою мелодією, а під № 110 варіант мелодії до іншої словесної теми (балада про дівчину, завезену і спалену чужоземцями; ця балада з мелодіями, подібними до поданої тут, розпросторена, як свідчить Кольберг, на Поділлі і, як мені відомо, на Волині). Пор. з ритмічною схемою у Бигдай, № 209.
Паралельні тексти без нот: Метлинский, с. 73 (до віршів 31 – 34); Гильтебрандт, 18 (до в[іршів] 19 – 20 і 25 – 26), 56 (до в. 27 – 36 і 47 – 54), у Гільтебрандта обидві пісні з Кобринського пов., Гродненської губ.; Головацкий, т. 2, ст. 328, № 453 (до в. 3 – 4), і с. 328, № 450 (до в. 25-26); Чубинский, т. 5, ст. 212, № 424 (до в. 31 – 36); Сакович, с. 144, № 20 (до в. 1 – 4); Довнар-Запольский, № 381; Гнатюк. Коломийки, № 7425 (до в. 25 – 26); Бессараба. Херсон, с. 247 (до в. 20 – 26); у Едличка, т. 2, № 2, строфи 6 і 7, пор. в. 3 – 10 нашого тексту; мелодія у Єдлічки інша. Паралель до в. 19 – 26 ще в Тр. общ. исслед. Волыни, № 101, 102, т. 5; Гринченко, т. 3, № 1449.
Місце запису: с.Скулин Ковельського повіту
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 318 – 320.
Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 138 – 140.
У автографі Лесі Українки (Державний центральний музей музичної культури ім. М. І. Глінки в Москві, ф. 275, інв. № 70, арк. 26) кінцівка цієї пісні дещо інша:
– Де ми не літали, де ми не бували,
А твого милого нігде не видали.
– Бодай же ви, гуси, із пір’ям пропали,
Як ми любилися, тепер перестали.
Як ми любилися, як голубів пара,
Тепер розійшлися, як чорная хмара.
Як ми любилися, як малії діти,
Тепер розійшлися по білому світі.
Як ми любилися, як зерно в горісі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі.
Сиві гуси, сиві, тільки одна глива…
А всі мають долю, лиш я нещаслива.