Ой чиє ж то поле, широкі загони
Запис К.В.Квітки
Ой чиє ж то поле, широкі загони?
Оце ж того козаченька, що чорнії брови. (2)
Ой чиї ж то воли по горі ходили?
Оце ж того козаченька, що ми втрьох любили. (2)
Одная любила, – хороше водила,
а другая прикохала, – білу постіль слала. (2)
Друга прикохала, – білу постіль слала,
а третяя, чорнявая, чари наливала. (2)
Летіла зозуля через сад, куючи,
надибала козаченька, з вечорниць ідучи. (2)
– Ой іди, козаче, вернися додому,
ой сядь собі в кінці стола, не кажись нікому. (2)
Як прийшов додому, не сказав нікому,
та й сів собі конець стола, підперся рукою. (2)
Його ж мати ходить, білі ручки ломить,
– Ой то ж моя дитинонька словця не промовить! (2)
Як прийшов товариш просити орати:
– Ой не можу, товаришу, головки підняти. (2)
Як прийшов товариш просити косити,
– Нездужаю, товаришу, головки зносити. (2)
Не тре, товаришу, і сіна копиці,
наробили мені лиха пізні вечорниці. (2)
Не тре мені сіна, не треба нітрошки,
тільки треба сажень землі і чотири дошки! (2)
В варіанті з Чарукова, Луцького повіту, 8-й вірш так:
Третя полюбила та й чари варила.
Віршів 9 – 16 і 21 – 24 нема. Закінчення таке:
Ой як прийшла мати та й стала питати:
– Чи не треба, синку, ворожки шукати?
– Ой не треба, мати, ворожки шукати,
тільки треба, мати, труну будувати.
Паралелі: з близькою мелодією – Малашкин, № 25. З іншими мелодіями – Kolberg. Chełm, t. 2, № 10; Бигдай, № 180; Лисенко, III, № 18, хор. XII, № 3; Конощенко, т. 1, № 48; II, № 37. Без нот: Чубинский, т. 5, с. 936, № 5; Сакович, с. 144; Эварницкий, № 283; Гнедич, № 613. Строфи 2 – 4 у Теодорович, т. 5, с. 387 – весільна пісня (з Ковельського пов.).
Місце запису: с. Колодяжне Ковельського повіту
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 292 – 294.
Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 113 – 114.
Текст записаний рукою Лесиної сестри Ольги, знаходиться на с. 25 – 26 рукописного зошита з поміткою: «Колодяжне, од дівчини Варки».