Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку

Запис Лесі Українки

Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку,

Йа що ходить у вишневім садочку.

Ой а шинкарка сорочечку шила,

А звечора свою дочку била:

– Де ти, суко, віночок згубила?

– За Дунаєм полотно білила,

Там я, мамцю, віночка згубила,

За Дунаєм полотно спирала,

(Там, я, мамцю, вінок потеряла).

– Суди, боже, неділі діждати,

То будемо громаду збирати,

То будемо Дунай виливати

Та будемо віночка шукати.

– Не тра, мати, людей турбувати,

Треба, мати, впоправду сказати:

Їхав, мати, козак молоденький,

Здійняв з мене вінок рутвяненький

Й накинув серпанок тоненький.

От тепер же я ні жінка, ні дівка,

Тепер же я, молоденька, поговірка.

Тепер же я од роду проклята,

Тепер же я од батька прогната,

Тепер же я в лузі не калина,

Тепер же я в батька не дитина.

Тепер же я у саду не вишня,

Тепер же я у батька не пишна,

Тепер же я в полі не криниця,

Тепер же я в брата не сестриця.

Місце запису: с. Колодяжне коло м. Ковля на Волині

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 51.