Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Тихая вечеронька, тиха

Запис Лесі Українки

Тихая вечеронька, тиха,

Нема мого вірного жениха,

А ще вона тихіщая буде,

Як мій милий з дороги прибуде.

Йа приїхав йа мій милий пізно,

Йа розкидав білу постіль різно.

– Що ж ти, милий, що ж ти розізлився?

Чи я винна, що ти опізнився?

Чи на свого коня вороного?

Чи на свого слуга вірненького?

– Ні на свого коня вороного,

Ні на свого слуга вірненького,

Ні на свою неньку стареньку,

Но на тебе саму молоденьку,

Де ти взяла дитину маленьку?

– Ой у полі дві тополі різно,

Там ходило два козаки пізно,

Засвітили свічку восковую,

Дали мені дитину малую,

Засвітили свічечку тоненьку,

Дали мені дитину маленьку.

– Біжи, сину, на ярмарок пішки,

Купи, сину, реміннії віжки,

Поки, сину, до комори спати,

Візьми собі милу розмовляти.

До півночі комора шуміла,

А до світу вже мила зомліла.

Вийшов милий з комори до хати,

Лежить мати посеред кімнати.

– Мати, мати, пораднице в хаті,

Порадила, як милу скарати,

Тепер порадь, де її сховати.

– Зірви, сину, в коморі підлогу,

Сховай, сховай любую розмову.

– Я не буду підлоги зривати,

Я не буду милої ховати,

Треба дати йа до пана знати.

– Пане, пане, зробилась причина,

Вмерла жінка, зосталась дитина.

– Як умерла, то треба сховати,

Як сам забив, то треба чекати.

По милії в усі дзвони дзвонять.

А милого нагаями гонять;

По милії йа свічі палають,

Йа милого в кайдан закувають.

Місце запису: с. Колодяжне коло м. Ковля на Волині


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 49 – 50.