Казка про котика та півника
Запис Лесі Українки
Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує:
– Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
– Добре, добре, – каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє:
– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
– То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:
– Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже.
Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
Котику-братику,
несе мене лиска
по каменю-мосту
на своєму хвосту.
Порятуй мене!
Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану кайстру та й пішов до лисиччиної хатки.
А в лисиці було штири дочки та їден син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як вернеться, зарізати його та обпатрити.
– Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте.
Та й пішла.
А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!
От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?
Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає:
Ой у лиски, в лиски новий двір…
і т. д.
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються:
– Піду-но, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й вийшов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам – у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.
Варіанти: Рудченко, 1869 г., т. 1, с. 27; 1870 г., т. 2, с. 3.
Місце запису: м. Миропілля, в Звягельщині
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 112 – 114.
Примітка К. Квітки (Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 222): «Вар. без нот: Рудченко, т. 1, с. 27; т. 2, с. 3; Лободовський. Дітські пісні, казки й загадки. К., 1917, с. 67».