Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

7.11.1905 р. До сестри Ольги

Санкт-Петербург

Дорогая Лілеєнько!

Отож, бачиш, я, волею судеб, тут! Се так замість «курортів»… Та що ж робити, коли я оказалась найбільше «рухомим» членом нашої родини. У мами од турботи за Дору розболілась голова і вона почала боятись вже за себе, «щоб не зробилось так, як з Трубецьким» (хоча, можна думати, вона тепер уже здорова, бо за Дору вже заспокоїлась, а за мене, либонь, одразу була спокійна, бо в телегр[амі] про мене нічого не згадувала); папи не було в Києві (він і тепер, певне, в Колод[яжному]), а Микось, ти знаєш, «так себе поставив», що нікому й на думку не спадає робити з нього в родині санітара.

Я «проскочила між двома забастовками», як пише папа, та от і сиджу тут. Саме як скінчився страйк і можна вже було писати листи, хтіла я написати до тебе, та маленьке підвищення t° y Дори було налякало мене, і я почекала, що скаже сьогодні лікар, — він сказав, що се навіть добре, бо показує на підвищення сили, ну й гаразд. Позавтрьому ми їдемо в Київ! Я рада, бо й П-бург обрид (я й ніколи його не любила) і Карт[ашевськи]х ми стісняємо своїми дієтами та всякою всячиною, і чужо мені тут. Хоч воно й цікаво було пробути сі дні тут, багато і грандіозного, і радісного, і трагічного проходило перед очима (великі процесії 18-го я таки бачила, не могла всидіти дома!), але все почувалось мені, що я тут «не у дел» і досадно було за себе.

Стараюсь, чим можу, надолужити. Трохи поораторствувала в Общ[естве] Шевч[енка], а тепер пишу в «Русь» статтю про українську автономію в протест Рос[ійській] Конст[итуційно]-дем[ократичній] партії, що обурює мене до глибини душі. Малася держати тут відчит, але се розстроїлось, — для здоров’я се й ліпше, а взагалі, може, й шкода. Ну, та вже відложимо відчити до Києва. Не пишу більше, бо спішуся до статті, треба кінчать. Напишу з Києва. Певне, зберуся через місяць до тебе, якщо П[етер]бург не вилізе боком, — поки що здорова. Цілую міцно вас обох і Оксану, коли вона з вами.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 757 – 759, з архіву М. В. Кривинюка.

Примітки О.Косач-Кривинюк:

Цей лист Лесі Українки є додатком до листа Ізидори Косач до Ольги. В ньому Ізидора писала:

Люба, кохана Лілічко!

Дуже мені неприємно, що так турбувала Вас. Я тепер зовсім здорова, а була слаба і, не хтівши Вас турбувати, не писала про мою хворобу. Ще з неділю по моєму приїзді у Петербург у мене стала боліти щодня голова, а ще через неділю став часто озноб бувати, але я не придавала тому значення. Аж видно петербурзький клімат для мене не дуже то полезний, бо 6-го октября у мене зробився жар (40 град.), і я злягла. Весь час до 6-го я шукала собі хати, бо з М. Н. я уговорилася, що доживу у неї тільки місяць т. є. до 14 окт[ября] і переїду на окрему квартиру.

Отож, шукаючи хати, я, певне, і простудилась, бо погода весь час була страшенно погана. Нашим у Київ я все таки написала, що слаба. Як тільки получився мій лист, Леся зараз же виїхала до мене. Приїхала 11-го, а з 12-го почалась забастовка желізних дорог. Так що по приїзді Лесі мені вже було лучше, але ми не мали можливости Вам написать, а телеграфувати, що мені краще, не варт було, бо це б тільки ще більше стурбувало б Вас, т[ак] як Ви ж не знали навіть чи я була слаба.

Доктор сказав, що у мене був тифоїд і малярія. І те і друге в слабій формі, але все ж таки зоставатись у Петербурзі він — доктор — не совітує, бо, каже, все єдно я тільки слабуватиму тут, а не вчитимусь. Розсудивши це, ми з Лесею рішили їхать у Київ. Дві неділі я лежала, скілька днів вже, як я встала, а у четверг (27) ми з Лесею думаємо виїхати з Петербургу. Про виїзд в четверг питали доктора, і він сказав, що то найлучше, скоріше звідси виїхати.

Не турбуйтесь же, дорога Лілічко! Я тепер тільки держу дієту, та схудла дуже, а маюся добре. Леся теж почуває себе добре. Приїздив сюди Тося, якраз як я була слаба; приїздив всього на днів два, або три, а за забастовкою засів на 10 днів. Тут, як вам, певне, звісно з газет, страшенно що робиться. Я під час всіх демонстрацій, маніфестацій і бійок була слаба і чула про все це від Тосі та Карташевських, але враження, звісно, від усіх розсказів дуже тяжке. Бувши здоровою я часто бувала на мітингах і так багато чула цікавого, стільки було певних надій, а тут вдруг: войска, шаблі, вистріли… Ще на похоронах Трубецкого коло Ніколаєвск[ого] вокзала конногвардійці підняли шаблі і то, я нігде не бачила такої паніки, яка тоді була, а то ж, представляю собі, як дають залп, що робиться з людьми, в яких стріляють.

Тепер вже в Петербурзі тихше. Забастовка кончилась, але зате чорна сотня обрушилась на студентів. Як тільки вечером іде студент у формі, то на нього нападають і нещадно б’ють. А по всіх городах що робиться! Скрізь жидівські погроми. Навіть у Гадячі і то 20 лавок і 50 домів жидівських розрушено. Просто страшно подумати. Від наших з Києва послідню звістку маємо від 14-го, і від папи з Колодяжного лист від 14-го. Папа пише, що жде Оксану. Він про мою слабість знає і теж совітує, як тільки поправлюсь, їхати у Київ. Ви вже, Лілю, як зберетесь, напишіть мені у Київ. Бажаю Вам і пану Кривинюку усього, усього доброго. Цілую якнайміцніше. Бувайте здорові.

Дора

Петербург, 25/Х 1905.