Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

24.10.1905 р. До матері

Санкт-Петербург 11.X.1905

Люба мамочко!

Тільки ввечері удосужилась оце сісти за листа до тебе і то постараюсь писати коротко, бо втомлена. Доїхала я добре, тільки поїзд на три години спізнився, але се ще не біда, бо ми всі (пасажири) боялись, що зовсім де-небудь застрянемо, – всю дорогу читали звістки, що всі залізниці бастують і от-от прийде черга й [на] нашу. Лякали нас, що засядемо в Двінську на невиразно довгий час, але якось проскочили. Не знаю, як і коли дійде сей лист, бо, кажуть, уже й Петербург одрізаний, як і Москва. Буду частіше посилати телеграми, поки прийматимуть. Розщитуй на такі задержки і не турбуйся, як будуть паузи межи листами.

Дору я застала в 12 г. дня ще сонною, кажуть, що се вона першу ніч, відколи слаба, так добре і довго спала. Прокинулась в доброму настрої при t° 38. Моїм приїздом здивувалась, бо К[арташевські] не казали їй, що посилали телеграми, вона того не хотіла. Я сказала, що виїхала на основі її листа. Зрештою, вона була рада мені, їй хочеться вибратись від К[арташевських], бо тіснота, жара (топлять – страх, хоча тут морозу нема) і многолюдство в квартирі їй обридають. Я діждалась лікаря, він ще раз потвердив останній діагноз, що се тифоїд («брюшной»), що страшного в сьому тепер нічого нема, але треба дуже берегти, бо і ся слабість при лихих умовах може затягтись і перейти в справжній тиф або яку іншу хворобу. Тепер він знаходить ще й маляричні признаки, але більш нічого такого. Дора, видно, на курсах застудилась та ще й страх як застромила живіт через власну недбайність (зрештою, властиву нам усім), запустила […] так, що й досі її ще радикально не вичистили. Лікар настоює на лічебниці (в клініках родичів-компаньйонів не приймають жити), дав адресу одної (Чернушинская лечебница врачей специалистов), я поїхала туди, але там всі місця заняті; проте там обіцяли, що, може, завтра визволиться місце, щоб рано навідатись. В іншій рекомендованій лічебниці теж занято все.

Зосталась на сю ніч тут, але завтра я конечне устрою, бо лікар правий, що в сій хаті перш усього повітря бракує, бо у всій квартирі зовсім нема вентиляції, навіть форточек. В лічебниці беруть 35 р. в тиждень (за здорових компаньйонів 1 р. в день), але то вже з лікарем і лікарствами. А тут у К[арташевських] тиждень Дориного слабування вже коштує 25 р. при поганеньких умовах. На квартиру заразних слабих тут не беруть, бо лікарі забороняють. Недорого можна устроїти тільки в клініці, але ти ж того не хочеш, та й не хвалять тут клінік.

Тепер увечері t° була 39°, але се нічого, бо в попередні вечори була 40°. Мене Дора чогось більше слухається, ніж К[арташевських], і вже все робить, що лікар казав, а то часом сперечалась і не робила: наприклад, компресів на живіт на ніч не клала, деяких лікарств не хотіла і т. п. К[арташевські] таки дуже довольні, що я приїхала, бо не рішались самі поміщать Дору куди-небудь, а лікар на їх напирає. Вимагає він лічебниці зовсім не через те, щоб Дорі було якось виключно погано, навпаки, їй зовсім зносно, як тільки можливо при сій слабості, а просто він хоче для неї ліпших умов і більшого спокою. Дора вдень зовсім весела, мов і не слаба, говорить, сміється, аж приходиться удержувать (товариство тут балакуче!), а ввечері, звісно, томиться.

Лікар каже, що як все нормально піде, то Дора може через 1 – 1½ тижні зовсім видужати, тільки навряд чи він їй позволить потім жити в Петербурзі. Але можливо, що й довше прослабує, коли малярія покаже себе (чогось гіршого лікар не сподівається), тоді я, може, попрошу тебе приїхати мені на зміну, але тим часом не раджу їхати, бо вдвох з тобою нам все одно в лічебниці жити при Дорі не позволять, а тиждень-півтора я, у всякім разі, можу при ній пробути, бо й «уходу» того зовсім мало. Тобі ж їхати тепер рисковано, бо можеш засісти де-небудь серед дороги, що ні туди, ні сюди. Нехай уже трохи владнається. В лічебниці я томитись не буду, бо там, кажуть, і так догляд прекрасний, а буду більше для охвітності і «верховного надзору».

Сиділки К[арташевські] до Дори таки не брали, бо в їх живе Шура Маркова, фельдшериця-масажистка і вона взялася глядіти Дору та й гляділа дуже добре. Взагалі всі вони аж не знають, як іще догоджати Дорі, не завжди і з родичами люди так обходяться. Запевне, Дорі було б гірше заслабнути в інтернаті або в незнайомих на квартирі, бо її на другий же день поперли б у клініку (такий тут звичай), нікого з нас не питаючись, і, може б, справді умістили погано.

Ну, пора й мені спати, бо дуже втомлена (але здорова), все-таки 1½ доби тряслась у вагоні, а вдень ніколи було відпочивати.

Цілую тебе міцно і прошу не турбуватись, бо нічогісінько страшного не робиться. Микося і папу (він, певне, в Києві) теж цілую.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 133 – 135.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 215).

Всі залізниці бастують – 7 (20) жовтня 1905 р. на Московсько-Казанській залізниці почався страйк, який незабаром переріс у Жовтневий всеросійський страйк. На знак солідарності з робітниками-залізничниками застрайкували робітники Москви і багатьох інших міст. У середині жовтня майже вся Росія, в тому числі й Україна, була охоплена загальнополітичним страйком, у якому взяло участь понад 1.5 мільйони трудящих, серед яких налічувалось понад 700 тис. залізничників.

Двінськ – колишня назва міста Даугавпілса в Латвії.

Карташевські – родина ковельських знайомих Косачів, Микола Петрович (був у Ковелі головою з’їзду мирових посередників) та Марія Миколаївна. У них були сини Микола та Петро.

Охвітність (нар.) – приємність, задоволення, зручність, безпека.

Маркова – особа не встановлена.