2.11.1905 р. До матері
Санкт-Петербург | 20.X.1905 |
Люба мамочко!
Сьогодні вже зважила написати листа, бо здається, вже починає ходити пошта, а то, крім телеграм, не бачила способу подавати звістки. Сьогодні перший день, що Дора вже встала з ліжка (вона пролежала два тижні) і почуває себе при тому прекрасно, навіть приходиться спиняти її, щоб не занадто багато сиділа і ходила. Лікар вже залишив їздити (вчора був його останній візит) і сказав, що як все буде так гаразд, то через тиждень-півтора можна і додому їхати. Він радить Дорі поїхати на поправку додому, з тим щоб до Нового року сюди не вертатись, а взагалі то можна жити й тут.
Тепер лікар зовсім виразно бачить, що се був не тиф, а думає, що, може, тифоїд, та й то навряд, – можливо, що й просто інфлуенца в поганій петербурзькій формі, найбільше шкодливій для живота (головно кишок). Через те радить ще на довший час дуже обережну дієту, хоча вважає Дору вже здоровою. У неї температура зовсім нормальна (36,5) от уже п’ятий день, про її дієту й годівлю я дуже дбаю і через те думаю, що рецидив їй ніякий не загрожує.
Отже, можна зовсім заспокоїтись про неї, та й раніше не було чого так уже непомірно турбуватись, бо з моїх телеграм було, здавалось мені, ясно, що нічого страшенного не робиться. Та й то вже я поясняю тільки дуже нервовим твоїм настроєм, що ти могла думати, ніби я, поїхавши спеціально глядіти Дору, ткну її кудись в таке місце, де вона буде в холоді й без догляду, що я можу тащить її туди абияк, рискуючи «ужасающим ухудшением». Перш усього, де б не була Дора, там би і я була з нею день і ніч, – значить, догляд був би, і то не «небрежный» (ти ж мене з сього боку досить знаєш), а друге – я до здоров’я доручених мені людей відношусь тисячу раз обережніше, ніж до мого власного, а як сього не досить, то ліпше не доручати мені хворих. Ну, та зрештою, що там! Все добре, що добре кінчається. Однаково Дорі нікуди переїздити не прийшлось, бо цілий тиждень ніде в лічебниці не було місця (були тільки в клініках, але я туди не хотіла), а далі вже не варт було переїздити, бо Дора стала рішуче поправлятись. Лікар все говорив мені компліменти, що то я «вилічила» Дору, але се, звісно, так уже – лікарська galanterie.
Приїздити тепер уже тобі докінчувати глядіти Дору, я думаю, не варт, бо при ній нема так-то чого й робити тепер, треба тільки глядіти, щоб не об’їлась, та се й так всі глядять (навіть не я одна). Я думаю зостатись тут до її виїзду, щоб помогти їй вибратись, хоч мені дуже обрид Петербург своїм кислим кліматом, – ні за що б я в ньому не жила! Хоча, як хто не слабий…
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 135 – 136.
Друкується вперше за автографом: (ф. 2, № 216).
Лист зберігся не повністю.