«Я знаю, так, се хворії примари…»

Леся Українка

Я знаю, так, се хворії примари, –

Не час мені вмирати, не пора.

Та налягли на серце чорні хмари

Лихого пречуття, душа моя вмира!

Вдяглися мрії у смуткові шати

І понесли мене в дивний, мовчазний край,

І там прийняв мене в зеленії палати

Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії

Мені покрили очі, змеркнув світ,

І залунали скарги жалібнії

Моїх покинутих пісень-сиріт.

Пісні вернулись плакать на могилі

Палкого серця, що носило їх,

Вони були між людьми гості милі,

Та не прийняв ніхто їх за своїх.

28.12.1896

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 151.

Вперше як цикл з двох віршів надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 655 (чорновий), та № 654 (чистовий).

Датується за чистовим автографом 28.12.1896 р.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 90 – 92.

Ширша, недрукована за життя Лесі Українки версія вірша – в окремому документі.