Вітряна ніч

Леся Українка

Чорна-чорна та глибока ніч –

(Є такі тут погляди жіночі) –

Вітер мчить шалено із півночі,

Мов тікає від погоні пріч.

Розігрівся щось вітрець мій рідний,

Став палкий, неначе той Хамсін,

Запальний, рвачкий Сахари син, –

Чи давно ж покинув край мій бідний?

Там він по конаючих снігах

Волочив важкі та вогкі шати,

Забирався холодом до хати

І стогнав, мов пугач по лугах.

Чи його коханням запалила

Раптом ця пустиня золота,

Що над нею він огнем літа,

Мов його й не північ породила?

Він влетів до мене у вікно,

Наче приском в темну хату кинув

Тим дзвінким піском… і геть полинув!

Що ж, лети, про мене все одно.

Ти чужий тут став у сій країні,

Не приніс для мене ні луни

Здалека, з моєї сторони, –

Тільки спів кохання для пустині.

9.04.1910, Гелуан

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 365.

Лист на сайт