Афра

Леся Українка

Тихо. Повітря стоїть нерухоме, як води стоячі.

Закам’янів на бананах широкий нерепаний лист.

Ніжні мімози – і ті розгорнули листочки гарячі.

Мліють без мрії…

Ой, звідки се вирвався свист?

Сурмлять у сурми і гатять в різкі тарабани!

Гей, схаменіться! Хто сеї муки хотів?

Їм байдуже! Гучно силу свою англічани

Берегом Ніла несуть, щоб Єгипет почув і тремтів.

Ледве пройшли, як замкнулася тиша за ними,

Наче в таємному храмі велика запона важка.

Пальми поникли покірно гілками сухими, смутними,

Наче на їх налягла невидимого бога рука.

Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє,

День до останку згорів і лишилася нічка бліда;

Світла немає, а темрява наче не сміє

В тишу пекучу вступити. Не видно зірок ні сліда;

Так, наче світ спорожнів. Не співа на добраніч пташина.

Тільки безгучно літають великі, чудні кажани,

Гасла неначе розносять, щоб стишилась ціла країна.

Летом своїм оксамитним ще збільшують тишу вони…

6.04.1910, Гелуан

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 364.

Лист на сайт