Зажурився щиголь, мисляче думає

Запис К.В.Квітки

Зажурився щиголь, мисляче думає,

сам не хоче в світі жити, женитися має.

А взяв собі синицю, гороб’єву сестрицю,

гарную, прекрасную, хорошую птицю.

Зголосив, запросив пташині громади,

сокола до стола посадив до ради.

Щиголь строїть не попросту, –

сам пан орел за старосту,

гоп, соя, до покоя,

за пані сваху.

Збираються збори в хаті на помості,

і дружечки, і світилки – весільнії гості.

Зозуленька й чечітки, синичині тіточки,

всі ж вони приданками, несуть подарочки.

Журавлі на кулі сватами засіли,

а шпаки й кулики за бояри сіли.

Сова їде каритою,

каня іде піхотою,

шпак скаче, куди баче,

усі за гостей.

А ворони-жони коровай місили,

а сороки білобокі шишечки ліпили,

горобчики-молодці для сестриці-синиці

мед-вино доношають, ставлять на стільниці.

Загув бас, таламбас, скрипочки заграли,

і старе, й молоде – танця витинали,

зозуленьку взяв деркачик,

пані чаплю взяв бугайчик,

гоп, скоки! Руки в боки,

гуляй, веселись.

Де не взявся шуляк, з-під неба, з-під хмари,

ухопив він синиченьку з коханої пари!

Ой рятуйте синицю, гороб’єву сестрицю,

гарную, прекрасную, хорошую птицю!

І гукав, і шукав щиголь нещасливий,

не знайшов та й пішов, – боже милостивий!

Заходився, одружився,

на весілля утратився,

ой гоя, доля моя,

дружини ж нема!

Від Л. У. записано 1-й куплет, останні ж подала О. Пчілка. Пісня пішла від лужицьких сербів; оригінал зложив у 18 віці один рільник із Правочиць (Adolf Czerny. Svatba u Lužickych Srbů. V Praze, 1893, Ptači kwas). Українські варіанти: з іншими мелодіями – Записки юго-западного отд. импер. русск. геогр. о-ва, т. 1. К., 1874, с. 22 нотного додатку (від кобзаря Остапа Вересая); Лисенко, VII, № 42; Роздольський, № 1325; А. Кошиць. Зб. у. пісень для хору. – К.: 1912 р., т. 2, № 10.

Без нот: Wacław z Oleska, s. 476, № 6; Головацкий, т. 2, с. 550, № 4; т. 3, ч. 1, с. 496, № 2; Чубинский, т. 5, с. 1124, № 66 (пор. с. 1144-1145, № 131 і 132); Brykczyński, s. 110, № 6; В. Храневич. Шуточная нар. песня. – «Киевская старина», 1894, № 7, с. 111 – 115; Эварницкий, № 807 – 808. Початок 3-го куплета – див. оповідання Ганни Барвінок «Сирітський жаль» (с. 47 по виданні її оповідань 1902 року, Київ).

Місце запису: Любомль

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 355 – 357.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 176 – 178.