Ой заїхав козак та й з Україноньки
Запис К.В.Квітки
Ой заїхав козак та й з Україноньки,
одмовив дівчину та й од родиноньки. (2)
– Ой поїдь, дівчино, ой поїдь із нами,
ліпше ж тобі буде, як у твеї мами. (2)
У мами ходила в подраній свитині,
в нас будеш ходити в чорній кармазині. (2)
Ой дурна дівчина, дурна послухала,
сіла з козаченьком, сіла, поїхала. (2)
Ой завіз дівчину під густий лісочок:
– Ой скидай, дівчино, з голови віночок! (2)
Ой плаче дівчина, плаче-умліває,
з головки віночок, з головки скидає. (2)
Ой завіз дівчину на жовті пісочки.
– Ой скидай, дівко, з головки биндочки! (2)
Ой плаче дівчина, плаче-умліває,
з головки биндочки, з головки скидає. (2)
Ой узяв дівчину під білії боки
та й кинув дівчину у Дунай глибокий. (2)
Ой плаче дівчина, плаче-умліває,
за берег ручками, за берег хватає. (2)
Ой то козаченько шабельку виймає
та й по лікоть ручки дівчині втинає. (2)
Як забачив братик з високого муру,
спустився до сестри на шовковім шнуру. (2)
Ой десь ти, сестро, розкоші не мала,
що ти гайдамаці на підмогу стала! (2)
– Ой мала ж бо я розкоші доволі,
тільки ж я не знала, що то в світі горе! (2)
Дуже близький, але повніший і консеквентніший польський варіант у Gloger, № 102, s. 212. Мелодія там банальна і не подібна до цієї, розмір – 3/4. Цезар Нейман в Zbiorze wiadomości do antropologii krajowej, t. VIII, на с. 174, дав коротеньку розвідку про цю баладу, де через польські і чеські варіанти проводить її до зв’язку з бретонською легендою о Синій Бороді. Обширний перегляд варіантів укр., білоруських і польських у Довнар-Запольский, під № 555 і додаток 3, № 22. Мелодій, подібних до поданої тут, мені ніде в друку не трапилося; в моїх рукописних матеріалах є дуже близький варіант її з Радомиського пов., Київської губ. Той варіант має сталу збільшену секунду с – dis (обсяг е1 – fis2) і ще більш, ніж цей, розходиться з характером польської людової мелодії, що в зв’язку з незвичайною літературною близькістю до польської балади становить інтересну загадку.
Місце запису: Миропілля Звягельського повіту
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 269 – 270.
Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 88 – 89.
Цій баладі К. Квітка присвятив окрему розвідку: «Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем» («Повідомлення Кабінету музичної етнографії», № 2. УАН. К., 1926).