20.06.1913 р. До М. В. Кривинюка
Кутаїсі | 7/VI |
Дорогий Михайле!
Що се значить, що ніхто до мене не обзивається ні з Києва, ні з Кам’янки? Я двічі писала мамі, раз Вам (з Одеси, при довіреності), раз п[ану] Петруненкові – і ні від кого ні одвіту ні привіту. Правда, Лілі не писала, але їй писав Кльоня, а я була тоді зовсім хвора та й не хотіла її журити тим, про що могла б тоді написати. Я й тепер не пишу їй через те, щоб як-небудь не хотячи не завдати їй клопоту, а вона й так мала його зо мною досить. Але Вас таки мушу поклопотати деякою дрібницею, бо інакше не дам собі ради.
Майте добрість, довідайтесь, чому Іван Матвійович не шле мені ні словаря, ні грошей, що був обіцяв прислати ще в маю. Може, мама не переказала йому моєї просьби прислати великий український словар (бо його у мене, як виявилось, нема), а може, він і книгу, і гроші (18 р.) віддав на руки мамі, а вона все не збереться переслати. Так подбайте вже якось, щоб переслала, бо, далебі, для мене тепер і 18 р. таки чималі гроші.
Я б написала самому Івану Матвійовичу, та не знаю, чи не виїхав він уже в Судак, як збирався, і яка його там адреса. На жаль, не знаю, чи є Людя в Києві, якщо нема, то, може, є Олесь чи хто інший, від кого залежить виплата, отже, прошу Вас передати моє прохання, якщо моя поема, призначена до VI книги «Літературно-наукового вісника», уже видрукувана, щоб Вам видали те, що ще може мені належатись за неї, а Ви вже перешліть мені. При тій нагоді скажіть, що я V книгу «Вісника» не одержала. Мені дуже неприємно, що я мушу просити розплати, коли навіть не знаю напевне, чи моя праця в наборі, але крайність мене до того змушує, бо я тепер абсолютно «безгрішна», а хвороба моя ніяк не допускає ще більшої економії, ніж та, з якою я тепер живу.
Кльоня працює навіть понад силу, а платять йому нижче заслуги, тільки компліментами надолужують; проба перевестись на іншу посаду двічі провалилась, і близької перспективи на щось ліпше нема. Отже, я мушу якось старатись хоч що-небудь собі здобувати на свої потреби. В теорії я маю тепер більші заробітки, бо норму гонорару мені збільшено, але на практиці проклята слабість мене «підсадила», бо з самого приїзду не дає нічого робити. Я, правда, почала писати нове оповідання для «Вісника», але яка то робота, коли тільки остатні 3 дні маю t° нижче 37,5, а то була мало не щодня 38,3 по півдоби, а другі півдоби голова тріщала. Та й усякі інші симптоми моєї поетичної хороби так розгулялись, що зовсім вибивали з «творчого» настрою… Ну, та от сьогодні наче вже краще стало, то буду писати.
Мені належиться «Рада» за 2 місяці (квітень і май) і «Дзвінок», III кн[ижка], коли б п[ан] Петруненко узяв їх для мене з відповідних редакцій, а Ви б послали сюди те все посилкою (не бандеролею), то я була б Вам обом дуже вдячна. Кошти пересилки одверніть з гонорару мого, як видадуть. Попросіть маму, щоб відповіла мені що-небудь на мій остатній лист, – мовчання мене страшно нервує. Цілую Вас міцно. Як маються Ліля і Михайльо?
Ваша Леся
Кльоня Вас вітає.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 467 – 468.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 666 – 667. Подається за автографом (ф. 2, № 444). Рік встановлено за змістом.
Судак – місто в Криму.
Якщо моя поема… уже видрукувана – Мається на увазі драматична поема «Адвокат Мартіан», надрукована в журналі «Літературно-науковий вісник», 1913, кн. 6, с. 397 – 431.
почала писати нове оповідання – «Екбаль-ганем».