11.06.1913 р. До матері

Люба мамочко!

Може, тобі чудно з моєї телеграми, то я її поясню. Ти в картці до Кльоні з Гадяча (з Гадяцьким театром) пишеш, що вже мені «сегодня послала» гроші, картка прийшла сюди ще 23-го, а грошей і досі нема. Невже вони на цілий тиждень довше йдуть, ніж звичайний лист? Скоріше, що ти або той, хто відправляв, щось змилили в адресі і гроші застряли на пошті. На жаль, мені се тепер особливо не впору, бо я з дороги привезла всього 35 p., a 20-го Кльоня мусив оддати за довг жидові зненацька 100 р., так що з його плати лишилось всього 15 p., тим часом треба платити за квартиру, треба їсти-пити та ще й хоч трохи ліків купувати, бо я нездужаю, t° щодня підвищена (дуже часто вище 38°), і вся єгипетська поправка вже, здається, відходить в легенду. Речі продовжуємо продавати, але не завжди є на них покупці, бо вже «дачна» пора.

Я не для того пишу тобі це все, щоб завдати жалю чи напрошуватись на поміч, а тільки на те, щоб тобі не здавалась дурною чи недоречною моя телеграма. «Правити» з тебе я не вважаю в праві, бо винна тобі значно більше, ніж ті 55 р. Тільки вже дуже мені гірко, коли Кльоня бігає по жидах-лихварях, а потім вони нависають, ходять до нас, переймають у суді, розводять фамільярності і взагалі більше з того роблять галасу, ніж того варті тії невеликі довги. Тепер ми з ними розв’язались і надіялись, що з моїми грошима спокійно перетриваємо до другого місяця, а там уже без жидівських візитів могли б і зовсім унормувати бюджет, бо господарюємо тепер самі і через те тратимо мало. Аж тут несподіваний пасаж поштовий з тими грішми! Кльоня вже знов хотів до жида йти, щоб тебе не турбувати, але я таки не пустила і послала телеграму. Може, ти зробиш яку заяву на пошті абощо.

Коли ж ти тільки збиралась послати і, бувши певна в тому, що зможеш, написала «послала» (так часом трапляється), а потім не змогла та не можеш і тепер, то ти мені се напиши, ми вже якось «извернемся», мені тільки треба знати виразно, на що я можу рахувати, а на що ні. Я от почала вже нове оповідання писати – пишу, правда, помалу, в інтервалах між підвищенням t° (значить, ранками), і то тоді, коли Кльоні нема дома, бо я йому не признаюся, що працюю, він думає, що то мені вадить; але спокійне прозове писання, я думаю, шкоди мені не зробить, до віршів же поки що не беруся – того то вже сама боюся, бо мала добрий досвід, – от і обіцяного панові Петруненкові етюда ще не починала. Як напишу оповідання, то й зарібок буде, бо воно вже «вперед прийняте», казала Людя, а то ще за свого «Мартіана» щось «дополучу», як видрукують, тим часом же, може, якось продамо буфета та ще дещо та й обійдемось без жидів. Я все-таки при сьому всьому не почуваюся нещасною, і якби Кльоня не мав тенденції вдаватись до лихварів, то я б ще й не такі злидні, жартуючи, прийняла, бо вони якось ні на настрої, ні на наших відносинах не відбиваються, тим, може, що ніхто голови не гризе.

Будь здорова, мамочко. Міцно цілую тебе. Кльоня тебе вітає.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 466 – 467.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 665 – 666.

Подається за автографом (ф. 2, № 262). Рік встановлено за змістом.

Щось змилили в адресі – Як пояснила Олена Пчілка, сторож Федір, якому було доручено послати гроші з Гадяча, загубив адресу Лесі Українки.

Я от почала вже нове оповідання писати – Мається на увазі «Екбаль-ганем».