6. Тема природи в ліриці Лесі Українки
Борис Якубський
Мотиви природи численні в ліриці Лесі Українки. До них стосується більш ніж 50 поезій. Переважно це картини чужої природи, бо Лесі долею судилося значно частіше серед неї бути та її відчувати. Але є й низка також і рідних пейзажів, надзвичайно щирих та зворушливих. Де них належить, наприклад, більшість весняних мотивів, як «Веснянка» (сестрі Олесі), «Лагідні веснянії ночі зористі» (з циклу «Сім струн»), особливо «Перемога», з цим чудовим, бадьорим закінченням
Весно, весно, – твоя перемога!
а також «Давня весна», «Весна зимова». Оригінальності в образах цих поезій може й небагато, але захоплює якийсь весняний дух, настрій.
Не менш цікаві та значно оригінальніші образами малюнки осені, починаючи від майже дитячого сонету («Натура гине») до циклу «Осінні співи». Цей цикл треба вважати цілком дозрілим, викінченим та глибоко пережитим твором; чотири поезії, що його складають, досить різноманітні і, крім другої («Рветься осінь руками кривавими» – який чудесний образ – руки кривавії в осені!) збудовані на психологічному паралелізмові страждань природи та страждань людських. Наприклад:
Ще листя сухе так недовго ясніло…
«Як злото стемніло!..»
Мов око сліпе мріє озеро млисте…
«Змінилося срібло пречисте»…
Щось давнє та смутне в душі забриніло…
«Як злото стемніло!..»
На серце лягло щось страшне, урочисте…
«Змінилося срібло пречисте»…
Композиція цієї рефренної поезії – бездоганна.
З інших явищ природи найбільшу увагу поетки звертає на себе явище бурі. Це так характерно, так природньо для Лесі Українки. Тут знову маємо той самий психологічний паралелізм, бо буря природи притягає до себе Лесю, коли в душі її хвилюються свої бурі. «Грай, моя пісне!», «Безсонна ніч», «Негода» з циклу «Кримських спогадів» особливо виразно дають цей паралелізм. Звичайно в поета душевна буря, що він її переживав, викликає поетичний образ бурі природної; в Лесі це навпаки: вона бачить морські бурі Криму, і ці бурі дають асоціації:
Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Ох, непевні ті думи, страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Цикл поезій «Весна в Єгипті» не має цього паралелізму; він являє собою чисті описи природи, іноді прорветься людське порівняння:
(Є такі тут погляди жіночі)…
Цей цикл так само з художнього боку зроблено майстерно; правда, він належить до продукції останньої доби, до 1910 р.
До вже зазначених тем та образів треба ще додати образ зорі, – вона іноді має символічне значення тих зорь майбутнього, що до них прямувала всім своїм життям та всією своєю творчістю Леся Українка. Зоря належить до найбільш улюблених та найчастіш вживаних поетичних символів Лесиної поезії. В ранніх віршах цей образ зустрічаються часто в описах природи («Завітання», «Співець», «Зоряне небо», «Лагідні веснянії ночі зористі» та інші). Пізніш цей образ з символом поетичного натхнення:
Прилинь до мене, чарівниця мила,
І запалай зорею надо мною… (До музи).
чи символом мрійного та індивідуалістичного поривання, що часами траплялося і в Лесі, від землі з її стражданнями:
Ясні, тверді, неначе з кришталю;
Якби я була зіркою в небі,
Я б не знала ні туги, ні жалю. («Хвилини», III).