28.12.1901 р. До матері
Сан-Ремо | 28.ХІІ 1901 |
Люба мамочко!
Отримала твою записочку в листі п. Квітки і бачу, що ти дуже «ся розірвала», тільки не в галицькому значенні сього слова, гляди, коли б ти не занадто себе втомила та не довела до безсоння. Я писала папі, що була трохи нездорова (то все через той дощ! Отже, знайшов він мене і в Сан-Ремо), але від того часу я вже більш не була нездорова, найбільше, що так часом голова заболить і то не надовго. Правда, що й погода поправилась, хоч і буває дощ, але вже не з ранку до вечора, от сьогодні був тільки до полудня, а тепер таке сонце ясне, як літом. Вчора було страх тепло. Але се певне тільки в Сан-Ремо така весна, бо от тьотя Єля з Мал[аньей] Фом[иничной] були вчора в Ніцці, то казали, що там дуже холодно і повітря якесь різке.
Еге ж, розігнались наші «тьотіньки» в Ніццу, а звідти ще й [в] Монте-Карло, кликали й мене з собою, та я не схотіла, не варт мені тепер їздити. Воно й добре, бо в тій подорожі не обійшлось без комічно-прикрих інцидентів. В Ніцці наші дами так зайнялись біганням по магазинах та купуванням всякої «дешевизни» (досить дорогої і не конче потрібної), що навіть не мали часу подивитись на могилу Герцена (здається, просто забули про неї). В М[онте]-Карло приїхали поночі, коли вже сливе нічого побачити не могли, розігнались на рулетку, але туди їх – не пустили! Так-таки просто не пустили, сказали, що сюди в costumes de voyage не можна йти, ось, кажуть, ідіть в отель, перемініть убрання, а головно changez vos coiffures (дами були в хустках, та ще й з «козиного пуху»), а тоді приходьте, і то краще не сьогодні ввечері, а завтра рано, в 10-й (рано «панська публіка» не буває в казино). Наші вже до рана не ждали, а в другій годині ночі вернулись додому, іменно «не солоно хлебавши»…
Як я вже писала, бачилась я тут з п. Нестроєвою. Вона у мене була тричі, а я в неї всього раз і, певне, не хутко зберуся вдруге, бо воно й далеченько й височенько, а головно дуже прикре враження у мене від тії санаторії. Уряджена вона, здається, добре, «по всіх правилах», але б я там жити не хтіла, бо то гірше клініки. Куди там! Берлінська клініка далеко не пригнічує настрою так, як та санаторія. Тут як полягають люди всі в тій Liegehalle, то всі чогось конаючими здаються, навіть хто в дійсності і не дуже слабий. Я б не мала ясної хвилини, якби там жила. А п. Нестр[оєва] каже, що власне таку обстановку найбільше любить. Значить, і се як на чий смак.
Я дуже рада, що можу лишитись тут, де тепер живу, бо санаторій не терплю (та й дорого: 14 – 16 frs в день, окрім різних supplements), а всі тутешні отелі та пансіони чогось мені непривітними здаються. До писательки Albini Bisi я перше мала охоту піти жити, а тепер мені та охота минула, відколи та пані почала нам присилати білети на релігіозні конференції з досить високою платою на користь реставрації якоїсь нічим не значної церкви. «Собеседований» досить і в Києві, так я собі думаю, а живучи у сеї пані, може, було б трудно або негречно від них ухилятись. В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить приємно і цікаво. Показувала вона мені портрет Ади Негрі, – цікаве лице і великі, виразні, чорні очі, але якесь не таке, як я сподівалась, кругліше і простіше.
Оце ж тут вже й різдво минуло. Перед св[ятим] вечором вдень грала музика в саду міському, а в церквах були вряджені вертепи з діячами – теракотовими фігурами: Madonna, San Giuseppe, pastori etc., всі дуже італьянізовані, а збоку і в arrière сцені вже й просто італьянські типи дівчат з мандолінами і т. і. Я бачила те вдень приготоване для вечірньої відправи (тільки Gesù bambino ще не було), а ввечері не бачила, було холодно і дощ накрапав, так що не можна було виходити мені. Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші і слонялись перед більшими віллами для серенад. От який тут святий вечір і коляди.
Замість куті був якийсь особливий пудинг (либонь, теж обрядовий), обложений букетами фіалок. Другого дня (1-й день різдва) квіток було у нас сила! Всі fournisseurs понаносили квіток – при своїх продуктах. Тут же все присилають з базару самі продавці, а кухарка тільки ходить вибирати, так ото й прислали м’ясо з трояндами, молоко з геліотропом і т. д. Навіть хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета per buone feste Natalizie, a кухарка прибори за столом квітками убрала. Кажуть, таке саме має бути й на Новий рік. Квіток тут взагалі не жалують, бо на їх тут «не голодні». Навіть на бульварах нікому не боронять зривати рожі, скільки хто хоче, бо з тих рож тут живоплоти роблять і вони цвітуть цілий рік.
Як то там у вас різдво буде? Либонь, з снігом-морозом і без квіток. А все ж воліла б я бути на різдво в Києві. Т[ьоті] Єлі писали, що на різдво Ліля в Києві буде і Кривинюк теж. Скажи п. Крив[инюку], що я йому недавно до Львова писала, та думаю, що лист мій міг уже його не застати, отже, нехай не думає, що листа зовсім не було.
Сподіваюсь, що хоч на рокове свято наші «малютки» до мене обізвуться. Я хтіла Дорі листа написати, та от тепер не зібралась, значить, знов до другого разу, бо тепер оце скінчу, то треба йти гулять: тепер дуже гарно надворі, а завтра хто знає, як буде, то шкода пропускати.
Пиши ж мені, мамочко, «людоду й сонце біле», ти якось вмієш так листи писати, що мов перед очима все ставиш, а от я так не вмію і через те з моїх листів рідко хто задоволений.
Мій остатній (власне передостатній) лист до тебе, може, вразив тебе своїм нервовим тоном, але ти не придавай тому такого значення, я була тоді взагалі якось розстроєна. Звісно, на курортах jak przy obowiązku, але треба-таки себе в руках держати і не завдавати жалю ні собі, ні своїм любим. Правда ж?
Цілую міцно тебе і папу і «малюток» (найдовшу малютку теж, хоч вона завжди в’ється при тому). Пишіть же мені, мої всі дорогі.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 297 – 300.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 383 – 385.
Подається за автографом (ф. 2, № 203).
ти дуже «ся розірвала», тільки не в галицькому значенні сього слова – Галицьке «розривка» означає розвагу, а поетеса, навпаки, дорікає матері за те, що вона багато працює і має безліч клопоту.
Нестроєва Поліна Миколаївна – знайома Л. М. Драгоманової.
Садовські – далекі родичі Косачів, в домі яких жила поетеса в Сан-Ремо.