5.03.1900 р. До матері

Люба мамочко!

От я вже пересунулась з Петербурга до Дерпта. В Петербурзі було мені добре і цікаво, тільки трошки втомно: простори там величезні, а в хаті не сидиться, і те і се хочеться бачити, і з людьми побачитись. Познаходила давніх знайомих, придбала й нових. Дала раду своїм рукописям: одну (про Аду Негрі і д’Аннунціо) зовсім напевне надрукують в «Жизни» в марті або в апрілі, сам редактор мені казав, а друга, про буковинців, здається, теж буде прийнята, тільки не знаю, коли іменно надрукують.

Знаєш, що я тебе попрошу, чи не можна б умовити Ігнатьєва, щоб він віддав назад сей італьянський реферат, якось чудно, що він у двох місцях друкується, а притім, якщо у збірнику з’явиться раніше, то в «Жизни» моя справа пропаде, і навіть се може мене скомпрометувати в очах редакції. Ігнатьєв знає, – я ж йому одразу казала, – що я статтю сю готовлю до журналу, може, й йому нецікаво подавати у себе щось тільки що друковане, т[о] є[сть] не нове і не page oubliée, а щоб у нього з’явилось раніше, того я просто не хочу, і се йому відомо. Предложи йому, щоб він узяв на замін що іншого, напр[иклад], «Над морем» [можу його дати і по-руськи], воно ж, до речі, було читане теж в товаристві, або хай почекає реферату про Гейне, а коли ні того, ні другого не хоче, то хай обмежиться віршами і «Струнами», нащо йому більше. Так чи інакше, нехай не перебиває мені стежки до «Жизни», що так тепер добре проложена. Редактор «Жизни» сам предложив мені писати до його журналу огляди української літератури (отож я й дала йому буковинців) і взагалі віднісся до мене дуже добре, запросив мене на вечірнє редакційне зібрання і взагалі трактував en confrère, як далеко не завжди трактують «пришельців».

Зроби ласку, переговори з Ігнатьєвим і сповісти мене, що з тих переговорів вийде. Якщо збірник вийде, напр[иклад], в марті, то я, хоч се буде мені дуже прикро, муситиму взяти статтю з «Жизни» назад, видумавши якусь excuse перед редактором «Ж[изни]» в своєму чудному поводінню.

От зайнялась сею справою, а про все інше й забула, ти ж наказала не писать довгих листів.

Бачила я в Петерб[урзі] подружжя Славинських, подружжя Кістяківських, Карташевських, Френкелів, Цвітківського з синами та онуками, Пипіна, Сластьона і його компанію (Фотю там же, звичайне), цілий кружок літераторів і Струве «во главе», безліч медичок і всяку «учащуюся молодежь». Була на балу Академії художеств, де бачила і велике панство петербурзьке. Бачила музеї, з’їздила Петербург вздовж і впоперек, на звощиках, на конках і на «вейках» (селяни-ести, що приїздять на масницю возити гуляючих петербуржців). Тільки в театрі не була, бо репертуар мало цікавий, а білети надзвичайно трудно дістати. Була на одній лекції з Лілею, а в анатомічн[ий] театр не пішла, – цур йому! Ліля все угризається совістю, що дорого коштує платити за інтернат, але слід, щоб вона жила там і надалі, бо інакше буде провадити Hundesleben, як всі неінтернатки-студентки, тимчасом як тепер Ліля живе гігієнічно і взагалі порядно.

Виїхала я з Петер[бурга] того, що вже почала втомлятись дуже, а сидіть там і нігде не ходить і не можна, і не варт. Зрештою, пора вже було, бо й часу небагато. Тут я думаю пробути так до 29, а потім ще трохи (скілька днів) у тьоті Єлі прогостювати, так що у Києві буду в початку марта, ніяк не пізніше 10-го, а може й раніше, бо я ж таки думаю про вечір (реферат постараюсь навіть написать тут).

Застала тут все гаразд. Євця дуже хутко до мене привикла, сьогодні ранком прийшла до мене, як я ще лежала, і ми з нею довго балувались. Вона, по-моєму, на свої літа зовсім не мала і не худа, так собі мірненька, тільки вона зовсім не така, як на портретах. Пора б уже її настояще знять, а то вона якимсь чучелком на всіх тих домашніх фотографіях вийшла.

Водив мене Миша вже на Домберг, в бібліотеку, дуже вона у них гарненька, в середньовіковому стилі. Впрочім, я ще не зовсім розглянулась у Дерпті, бо всього ж тільки вчора приїхала. Хата у Миші не дуже велика (4 кімнати) і трохи занизька, але тепла і гарненька.

Однак я таки довгого листа пишу, пора скінчить. Прошу Дорочку вибачить, що не пишу їй тепер, хутко напишу їй окремо, і Євця напише, вона любить писать.

Бувай здорова, люба мамочко!

Міцно цілую тебе, а ти за мене поцілуй всіх наших. Знайомим моє вітання. До побачення!

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 166 – 168.

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х томах, т. 3, с. 213 – 215. Українською мовою вперше опубліковано у вид,: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 299 – 300.

Подається за автографом (ф. 2, № 198).

сам редактор мені казав – У той час редактором журналу «Жизнь» був Володимир Олександрович Поссе (1864 – 1940) – російський журналіст, видавець і громадський діяч, друг О. М. Горького.

умовити Ігнатьєва – редактора «Иллюстрированного сборника Киевского литературно-артистического общества».

можу його дати і по-руськи – автопереклад оповідання «Над морем» на російську мову, здається, невідомий.

хай почекає реферату про Гейне – 23 березня 1900 р. поетеса прочитала у Київському літературно-артистичному товаристві доповідь про творчість Г. Гейне з нагоди 100-ліття з дня його народження. Доповідь не була надрукована, текст її не знайдено, але виклад змісту доповіді друкувався, зокрема, в газеті «Киевское слово» від 25 березня 1900 р. (замітка «Вечер в память Гейне»).

хай обмежиться віршами і «Струнами» – Ні вірші, ні оповідання Лесі Українки «Голосні струни» в «Иллюстрированном сборнике Киевского литературно-артистического общества» не були надруковані.

Кістяківські – Богдан Олександрович Кістяківський (1868 – 1920), київський знайомий поетеси, один з перших пропагандистів марксизму, та його дружина.

Карташевські – відома на Волині родина, з якою дружили Косачі. Ще раніше у цій сім’ї бував Т. Г. Шевченко.

Френкелі – брати Сергій Григорович, Яків Григорович – один з найстаріших членів Київського комітету РСДРП – і Захар Григорович (1869 – 1970), однокурсник Михайла Косача, згодом лікар, член Академії медичних наук СРСР.

Цвітковський Юрій Юрійович (1843 – 1913) – український громадсько-культурний діяч, київський знайомий поетеси.

Сластьон – Опанас Георгійович Сластіон (1855 – 1933), український художник, мистецтвознавець і етнограф.

Фотя – Красицький.

Струве Петро Бернгардович (1870 – 1944) – російський економіст і публіцист, головний представник «легального марксизму», співробітник і редактор журналів «Новое слово» (1897), «Начало» (1899) і «Жизнь» (1900), пізніше один з лідерів кадетської партії.

думаю про вечір – про вечір Г. Гейне, на якому Леся Українка повинна була читати свій реферат.

Домберг – гора в Дерпті (Тарту), де був розташований парк з руїнами стародавнього собору. Там же знаходилась бібліотека Дерптського (Тартуського) університету.