1. Вступні уваги

Борис Якубський

Літературний термін та відповідне йому поняття «творчого шляху» письменника в нас вживано досить часто, і до нього, мабуть, вже звикли. Під творчим шляхом письменника розуміємо всю його еволюцію, як письменника, власне еволюцію його творчості, її початок, часто ще блідий та непевний, дальше поширення як тематики письменника, так і його художніх засобів, вироблення певного світогляду, послідовне ускладнення його, нарешті, ті верховини, що їх доходить творчість письменникова у свойому розвиткові. Правда, далеко не завжди творчий шлях письменника має такий простий та рівний хід; найчастіш він буває значно складніший. На цьому шляху зустрічають письменника і сумніви та певні вагання, іноді він звертає на помилкову для його здібностей дорогу, чи події власного життя, враження та переживання життєвого оточення вносять нові риси в його психологію та ідеологію. Нерідко творчий шлях письменника являє собою замість послідовного вдосконалення – дорогу плутану, повну зигзагів та спадів. Часто знаходимо і таку лінію творчого шляху письменника, що на початку швидко підіймається, щоб потім, наприкінці діяльності письменникової, здебільшого – коли він чомусь відстав від свого оточення й своєї доби, – різко знизитися. Вивчаючи творчість окремих письменників, не часто доводиться зустрічати явища нормального творчого розвитку, послідовне без помилок та зигзагів зростання творчої вдачі, переможний хід тільки вище та вище.

Леся Українка в письменстві українському є такою постаттю, що до творчості її якраз пасує вираз «творчий шлях» у його найкращому, простому розумінні.

Творчість її має загальний вигляд не заплутаний шуканнями та невільними помилками, а, навпаки, робить враження чогось виразного, простого, цільового. Це зовсім не повинно значити, що Леся Українка ніколи нічого не «шукала». Це значить тільки, що всі її творчі шукання якоюсь загальною ідеєю, якимсь загальним настроєм, якоюсь певною метою були пройняті, і коли приглянутися уважно до творчості Лесі Українки, то виразно стане видно, як вона еволюціонує в цілком певному напрямкові, як вона свідомо, іноді, може, несвідомо, просто через творчу інтуїцію, йде та підіймається все далі, все вище. Тому якраз розгляд досить різноманітної творчості Лесі Українки, як певного «творчого шляху» з виразно накресленим напрямком його, здається найбільш доцільним та правильним.

Ще два-три роки тому, коли в українській критиці чи історії літератури згадувалося про Лесю Українку, доводилося нарікати, що ніби те нерозуміння її творів та неуважне, в порівнянні з тим, як вони того заслуговували, відношення широкого кола читачів її доби до її творів, – й досі ще продовжується. Принаймні два проекти видання її творів припинилися на першому томові кожний (вид. «Дзвону» 1911 року та вид. «Друкаря» 1918 року), а єдиною спробою дати оцінку творчості видатної письменниці була книжка «Літературно-наукового вісника», присвячена смерті Лесі Українки, з статтями М. Грушевського, Л. Старицької-Черняхівської, Ів. Стешенка, М. Євшана та А. Ніковського (том LXIV, р. 1913, ч. X), що довгий час залишалася єдиним матеріалом для ознайомлення з творчістю письменниці, коли не рахувати дрібних статей по інших часописах, переважно типу некрологів. Останніми роками цей стан змінився. Ми маємо зараз хоч і не повне, але майже повне видання творів Лесі Українки (видання «Книгоспілки», 7 томів; Київ, р.р. 1923-1925 г.), і, що особливо важливим ще є, маємо три, розміром невеличкі, але в кожному разі поважні, монографії про життя та творчість нашої письменниці. Маємо тут на увазі праці М. Зерова [Л. Українка. Критично-біографічний нарис. Х.-К. 1924, стор. 64], А. Музички [Л. Українка, її життя, громадська діяльність і поетична творчість. ДВУ. Одеса, 1925, стор. 108] та М. Драй-Хмари [Л. Українка. Життя й творчість. ДВУ. К. 1926, стор. 156].

Названим товаришам вдалося в тій мірі, в якій дозволяв стан біографічних відомостей про письменницю та в якій зібрано досі її твори, дати нариси як її життя, так і основних моментів її поетичної діяльності. Оцінюючи ці праці, скажемо, що М. Зерову належить перша цілком вдала спроба накреслити шлях творчого розвитку Лесі Українки, М. Драй-Хмарі пощастило до відомих раніш та наведених у М. Зерова біографічних фактів додати ще багато дрібного, але все ж надзвичайно цінного та цікавого біографічного матеріалу; йому ж належить перша спроба короткого перегляду всієї творчості поетки з аналізом її головніших творів. Що торкаються праці А. Музички, то вона так само подає і багато цікавих нових біографічних моментів, і робить спробу аналізу творчості, тільки, на жаль, і те й друге пройнято в деякій мірі тенденцією зробити з Лесі Українки таку, – якою вона ніколи не була, і це надзвичайно шкодить праці. Про цю тенденцію нам мимоволі доведеться ще говорити далі в нашому викладі. В кожному разі цими названими працями покладено серйозний грунт науковому вивченню творчості й життя одного з найвидатніших українських письменників та одного з найскладніших і глибоких інтелігентів українських на межі 19 та 20 століть, у добу, з громадського боку, критичну і безумовно дуже цікаву.

Далі ми будемо спиратися як на ці праці, так і взагалі на ту не таку вже й малу журнальну літературу про Лесю Українку. Хочеться думати, що те оживлення історично-літературної праці, якого свідками ми зараз є на Україні, призведе швидко ще до низки грунтовних і всебічних праць, присвячених життю й творчості автора «Оргії» та «Лісової пісні». До цього додатково треба побажати, як необхідної умови позитивної наукової роботи над одним з найвидатніших наших письменників, попереднього збирання всіх біографічних матеріалів про Л. Українку та всіх її рукописів, що являють собою незрівнянну цінність. Відомо, що досі так багато і біографічних матеріалів (листування), і рукописів безнадійно загинуло. Коли це було звичайним фактом минулого, невже ж ми й тепер не дійшли до того культурного ступня, щоб розуміти велику національну дорогоцінність кожного клаптика паперу, зв’язаного з Лесею Українкою?