Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Антихристиянство

Борис Якубський

Гостра ненависть до опортуністичних політичних діячів в символічній формі, що її завжди обирала собі письменниця, перетворилася в таку саму гостру ненависть до християнства з його «Никодимами». Але, минаючи тих «Никодимів», треба сказати, що в усій творчості Лесі Українки міцно бринить мотив атеїзму, великого презирства до всякої релігії.

Вона обирала часто теми з доби християнства, не тому тільки, що знаходила в історичних темах глибокі драматичні колізії, а й для того, щоб мати матеріал для яскравішого виразу своїх атеїстичних поглядів. Християнська покора їй, сильній духом жінці, була мерзотна. В кількох своїх віршах, у своїх драматичних поемах і драмах («Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах», «На полі крові», «У катакомбах», «В дому роботи, в країні неволі», «Йоганна, жінка Хусова», «У пущі», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан») у різних драматичних ситуаціях Леся Українка гостро картала ідеї християнства в різноманітних формах, завжди огидливі, потворні. В «Адвокаті Мартіані», в одному з пізніших творів своїх, вона залишила в найгострішій формі осуд усього християнського.

Відомо, що для Лесі Українки, як для письменника-психолога, в найменшій мірі була цікава сценічність її драм і драматичних поем. Вона в темах, що їх розроблювала, завжди шукала внутрішнього психологічного драматизму, а не зовнішнього, дієвого. Тому значна кількість її драматичних творів з боку композиційного не досить міцна. Вона всю увагу покладала в діалоги (один з кращих зразків такої літературної маніри є її драматичний етюд «Три хвилини», що його вона назвала діалогом, хоч в ньому є чотири дійові особи), і вони в її творах були завжди блискучі.

Проте сильна задумом драматична поема «Адвокат Мартіан» набула, власне через цей глибокий драматизм самого задуму, вдалої композиційної форми. Драматична колізія, що лежить в основі драматичної поеми «Адвокат Мартіан», послідовно, ступнево розгортається й ускладнюється. Стисло кажучи, тут можна спостерегти такі композиційно-актуальні моменти, що один за одним наростають і на протязі всієї дії послідовно зміцнюють, загострюють її внутрішній трагізм.

Зав’язкою стає підготування Мартіана та Констанція до роботи, перший компонент драматичної колізії – момент, коли Мартіан дізнається від Констанція, що Туллія, його колишня жінка, «позов учинила», другий момент – кінець розмови з Аврелією, третій – коли Мартіан говорить «Сину, сину!» і має далі вмовляти Валента залишитися, але на перешкоді стає прихід Ізогена, четвертий – вістка про арешт єпископа (значно слабіший від попередніх, момент потрібний, щоб загальмувати справу порятунку Мартіанових дітей), п’ятий – усвідомлення неможливості врятувати дітей, через те що це діти християнського адвоката, шостий – глибоко-трагічна сцена прощання Мартіана з Валентом, коли батько хоче плакати, але не може, а син падає перед ним на коліна. Тут трагізм колізії досягає найбільшої сили і на цьому перша дія драматичної поеми закінчена.

Треба сказати, що друга дія значно слабша, ніж перша: соціальну трагедію розв’язано, особисту – так само. Мабуть, Лесі Українці потрібна була друга дія для того, аби, затримавши трагічний кінець повної самотності Мартіана, дати собі можливість детальніш розвинути його психологію. Образ Люцілли нічого не додає до кращого розуміння самого Мартіана, проте сцена появи Ардента ніби робить ще одну спробу врятувати Мартіанову «репутацію», і це зроблено, бо Мартіан нарешті зважився пустити до себе Ардента.

Але художня вимога психологічної правдивості примусила Лесю Українку не дати йому змоги «виправдати себе», він зважився на чесний вчинок запізно і тим ще зміцнив, заглибив свій трагічний стан. Альбіна потрібна була авторці, аби Мартіанові було перед ким висловити всю гіркоту свого теперішнього стану. Але він – людина, що вміє володіти собою, і в кінцевій сцені драматичної поеми примушує себе працювати. Як антитеза Мартіанові, з’являється Констанцій, який не в силі працювати. Мартіан працює сам і хоч «пише помалу, але твердою рукою». Образ Мартіана цілком викінчено: він сидить пригнічений, розбитий, самотній, проте не зрадив свого громадського обов’язку.

Композиційна майстерність у будові драматичної поеми «Адвокат Мартіан» виявилася в умінні її автора послідовно на протязі всього твору збільшувати, загострювати один за одним його компоненти. Під час послідовного розвитку основної колізії твору – неможливості з’єднати двоїсте, фальшиве ставлення до християнства з простим і глибоким прагненням особистого родинного щастя – раз за разом збільшується емоційна сила напруженості ситуацій, підвищується їхній драматизм. Найгостріший кульмінаційний пункт цього драматизму є констатування повної самотності Мартіана, повної поразки його кількох невдалих спроб поєднати те, чого поєднати не можна.