Будинок в Києві (Володимирська, 42; 1913 р.)
Будинок по вул.Володимирській, 42 в Києві, де бувала Леся Українка. Загальний вигляд
Фото М.І.Жарких 19 липня 2007 р.
Історична довідка
Будинок розташовано на розі вул. Володимирської і Золотоворітського проїзду. Цегляний, тинькований. Первісний двоповерховий з напівпідвальним поверхом об’єм зведено в серед. 19 ст. у стилі пізнього класицизму. В 1880 – 81 рр. споруду добудовано вздовж червоних ліній забудови Володимирської вул. і Золотоворітського проїзду (арх. В. Ніколаєв). В 1931 р. надбудовано третій поверх (з вул. Володимирської – четвертий) і мансарду (арх. Б. Цетлін). В 1987 р. частину будинку з боку подвір’я розібрано у зв’язку з будівництвом метрополітену.
У цьому будинку провів останні місяці свого життя Тарновський Василь Васильович (1837 – 99) – добродійник, колекціонер, громадський діяч. Тут містилася частина його великої колекції, котру він заповів Чернігівському губернському земству (художні твори, рукописи, у т. ч. Т. Шевченка тощо). На її основі було створено Музей українських старожитностей [Нині Чернігівський історичний музей ім.В.В.Тарновського – М.Ж.].
З 1908 р. в будинку розташовувався Український клуб – літературно-художня організація, що об’єднувала видатних діячів української культури. Установчі збори відбулися 27 квітня 1908 р., на них були присутні 94 члени-засновники. Ініціатором створення і незмінним головою ради старшин клубу був композитор М. Лисенко, який з нагоди відкриття клубу написав фортепіанний твір «На вхідчини». Клуб містився у напівпідвальному поверсі будинку (займав вісім кімнат). До нього вели двері прямо з вулиці, поряд з теперішніми сходами. Майже половину нижнього поверху займало головне приміщення – зала клубу, розташована під склепінням. [Нині в цьому напівпідвалі міститься ресторан «Дрова» – М.Ж.]
По обидва боки коридора в чотирьох досить просторих кімнатах збиралися різні секції клубу: літературно-драматична, музично-хорова, лекційна, бібліотечна. В 1911 р. при клубі було утворено художньо-етнографічну комісію, яка ухвалила оформити одну з кімнат будинку в українському національному стилі, щоб використати її як приклад побутової етнографії. Діяли також читальня, більярдна, буфет.
Активну участь у діяльності клубу брали історик мистецтва Д. Антонович, археолог, мистецтвознавець М. Біляшівський, літературознавець С. Єфремов, письменники О. Олесь, О. Пчілка, Леся Українка, Л. Яновська, актори М. Заньковецька, М. Садовський, театрознавець і драматург Л. Старицька-Черняхівська, режисер М. Старицька, педагог С. Русова, видавець В. Бублик, хірург М. Галін, нейрогістолог, перекладач О. Черняхівський та ін. У квітні 1909 р. зібрання відвідав І. Франко, неодноразово бували тут письменники М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний.
Слід знати, що Іван Франко приїжджав на похорон П.А.Косача, батька Лесі Українки. Сама вона в цей час жила в Телаві і не мала змоги приїхати.
У клубі влаштовувалися свята пам’яті Т. Шевченка, читання лекцій і рефератів. На його сцені виступали актори російського драматичного театру «Соловцов», музиканти київських симфонічного та оперного оркестрів. Кожної п’ятниці тут проводилися літературні, по суботах і неділях – музично-хорові вечори. Організовувалися концерти й літературні ранки для дітей, діяв молодіжний спортивний гурток. Статистика клубних відвідин свідчить про те, що популярність цих зібрань серед киян постійно зростала: 1909 р. – 2,5 тис. відвідувачів, 1911 р. – 13,5 тис. Діяльність національного клубу викликала невдоволення з боку влади. У жовтні 1912 р. його діячів було звинувачено у пропаганді заборонених видань, клуб закрито. Українська громадськість зуміла продовжити його діяльність під іншою назвою – клуб «Родина».
Слід знати, що саме тут, в клубі «Родина», 4 (17) травня 1913 р. відбувся вечір на честь Лесі Українки, на якому була присутня поетеса (вона перебувала в Києві з 28 квітня (11 травня) до 12 (25) травня 1913 р.). Леся Українка прочитала на вечорі кілька своїх творів, в тому числі вірш «Досвітні вогні».
З початком 1-ї світової війни частину приміщень було передано під госпіталь. У травні 1918 р. клуб отримав нове приміщення на розі вулиць Пушкінської і Прорізної [цей будинок, здається, не зберігся ? – М.Ж.].
У 1911 – 14 рр. в цьому будинку містилося Українське наукове товариство, засноване 1906 р. з ініціативи групи співробітників журналу «Киевская старина» з метою розвитку української науки і культури. При товаристві діяли секції: історична, філологічна, природничо-технічна; медична, статистично-економічна, етнографічна комісії. Головою Українського наукового товариства був професор історії Львівського університету, голова НТШ у Львові М. Грушевський. У його діяльності брали активну участь літературознавець В. Перетц, статистик, етнограф і фольклорист О. Русов, археолог та мистецтвознавець М. Біляшівський, історики В. Іконников, В. Щербина, юрист О. Левицький та ін. Дійсними членами товариства були М. Лисенко, Олена Пчілка, І. Франко. Видавалися «Записки Українського наукового товариства» (з 1908 р. їх відповідальним редактором був К. Михальчук, з 1914 р. – А. Ніковський), в яких публікувалися дослідження з усіх галузей науки В Українському клубі, клубі «Родина» та Київському громадському зібранні (вул. Володимирська, 45) влаштовувалися публічні зібрання, на яких виголошувалися реферати і доповіді з української історії та культури. В 1921 р. товариство увійшло до складу ВУАН. Містилося в різні роки за адресам: вул. Володимирська, 28; вул. Ярославів Вал, 36; вул Десятинна, 9.
Український клуб від моменту його створення був осередком Товариства українських поступовців (ТУП), організованого 1908 р. на основі Української демократично-радикальної партії (УДРП; заснована 1905 р., самоліквідувалася 1907 р.). Головним напрямом діяльності товариство визначало розвиток української культури, освіти. Члени партії були активними діячами Українського наукового товариства, інших громадських науково-просвітницьких об’єднань. 3 – 7 березня 1917 р. у клубі «Родина» відбулися збори українських партій та організацій, скликані з ініціативи ТУПу у зв’язку з революційними подіями у Петрограді. Саме на них народилася ідея Української Центральної Ради як головного представницького центру українського руху. В останній день зборів головою УЦР було обрано М. Грушевського (перебував тоді у Москві), заступниками – Д. Антоновича, Д. Дорошенка, Ф. Крижанівського. Згодом УЦР працювала у Педагогічному музеї (вул. Володимирська, 57), де в березні 1917 р. проходив з’їзд ТУПу. На ньому було відроджено УДРП, провід якої працював у приміщенні клубу до червня 1917 р. За цей період партію було відновлено і перейменовано на Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). До керівництва УДРП входили С. Єфремов (голова), А. В’язлов, Д. Дорошенко, М. Левицький, Д. Лотоцький, Ф. Матушевський, А. Ніковський, В. Прокопович, О. Саліковський, М. Славинський, Л. Старицька-Черняхівська, П. Стебницький, П. Чижевський, С. Шелухін, І. Шраг, О. Шульгин.
(За матеріалами «Зводу пам’яток історії і культури України»)