Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

[На передмісті Александрії живе сім’я грецька…]

Леся Українка

На передмісті Александрії живе сім’я грецька (еллінська) в той час, коли нова віра взяла вже силу і, в свою чергу, стала тіснить і гнати тих людей, що держалися давнішої віри й кохалися в давній науці.

Теокріт, дуже вчений еллін, не християнин, кохається в давньому писанні, має цілу бібліотеку – збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.

Ясний день, по полудні. Син і дочка Теокріта сидять у своєму середньому дворикові; син чита й оповіда сестрі. Приходить старий чоловік, сусіда, дуже збентежений, і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (на сходах до храму); його ув’язнено за те, що він «ширив єресь», проповідував думки грецьких філософів, одвертав од догматів віри християнської. Він казав: «Нема рабів божих», – єсть і повинні бути люди, вільні «тілом і духом».

«Начувайтесь лиха», – сказав старий.

«Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять, яко писання «єретицьке», «поганське».

Дівча плаче, потім радиться з братом, що робити. Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі… Ждуть вечора з турботою, чи встигнуть поховать (коротка сценка). Уночі засвічують світло у сховах, у покої вибирають писання. Ідуть, ховають в пустині, просто в пісок. Ніч кінчається, сонце ледве встає. Обоє стають на коліна, припадають до землі, молять Геліоса берегти їх скарби. Може, настануть кращі часи. Може, колись хтось знайде ті скарби – і дізнається великої мудрості: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!»


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 6, с. 393.

Вперше надруковано у кн.: Арго. Літературний збірник. Кн. 1, К., 1914, стор. 39, з приміткою Олени Пчілки:

«Коли я в початку липня прибула до Лесі на Кавказ, у Кутаїс, вона, лежачи хвора в ліжку, однак поривалась думкою до своїх творів. Одного разу, при розмові об «Арго», згадала про свою обітницю, про ту поему, й сказала: «Ану, спробую зазначити, як би то воно виходило». Отож вона говорила, а я писала з її слів подаваний тут зміст її надуманої поеми. Проказуючи, Леся дещо зміняла: місце дії, останні слова. Перше хотіла закінчити прокляттям, потім сказала: «Ні, нехай «останнім акордом» буде молитва до Геліоса, – та й проказала ті слова, що стоять в кінці конспекту. – Отак і буде! – додала Леся наостанку. – Як тільки зможу писать, зараз напишу й пошлю». Та сьому бажанню не судилося справдитись! Зостався конспект».

Автограф невідомий.

Датується, на основі свідчень Олени Пчілки, липнем 1913 р.

Подається за першодруком.