Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Поет під час облоги

Леся Українка

У місті панує велика тривога.

Туманом окутала вража облога,

І голод грозиться страшною рукою,

Від шпигів ворожих немає спокою.

Збирається в місті за радою рада,

Та згоди немає, панує розрада,

Змагання, непевність і крик: зрада! зрада!

Мов тяжка хвороба, так час там пливе,

Та місто не вмерло, воно ще живе.

Он в церкву ідуть молодята до шлюбу,

Он мати колише дитиноньку любу.

«Ходімо, – говорять дружина дружині, –

З’єднаємо руки і долю свою,

Як згинуть прийдеться, – в останній годині

Побачу край себе дружину мою».

«Спи, – мати співає, – моє немовлятко,

Уроджене в люту годину дитятко!

Не будеш ти лиха і голоду знати,

Поки ще на світі живе твоя мати».

Іде на стрівання хороший вояк,

Віта його мила щаслива.

«Чого зажурився, мій любий козак?» –

Питає дівчина вродлива.

«Прощатись прийшов я, кохана, з тобою,

От зараз піду з товариством до бою.

Несила терпіти лихої напасти,

Волю я в широкому полі пропасти,

Ніж тута, немов у тюрмі, погибати!

Тебе тільки, зіронько, жаль покидати…»

Вона подає йому стрільбу грімку,

Чіпляє сама ясну шаблю важку,

Цілує, і пестить, і щастя бажає,

І, мов на музики, на бій виряджає:

«Хай наша зоря тебе, милий, веде!»

І милий на смерть без вагання іде.

А онде нещасний коханець край брами

У розпачі голову стиснув руками:

«Найгірша для мене ся люта година!

Не любить мене чарівниця-дівчина.

Подвійний мій розпач, подвійний мій жаль,

Моя нерозважна печаль!..»

Он пісня з високого муру лунає.

По мурах одважний співець походжає.

Поет не боїться від ворога смерти,

Бо вільная пісня не може умерти.

Тож він з ворогами і з лихом жартує

І вірші, мов легкії стрілки, гартує,

І кидає пісню в широкий простор;

Скрізь чутно її, на майдані і в полі,

Юрба перейма тую пісню, мов хор.

Все бачить співець у широкім роздоллі –

І небо, і море, красу світову,

І людям співає він пісню нову.

Усе одбивається в пісні, як в морі:

Рожевая зоря, й червоная кров,

І темна ненависть, і ясна любов,

І пломінь пожару, і місяць, і зорі.

Та пісня, як море, і стогне, й рида,

І барвами грає,

І скелі зриває,

Як чиста прозора вода.

Всі слухають пісню: нещасний коханець,

Щасливая пара, і мати, й дитина,

Співа тую пісню дружині дружина, –

Те знає і тішиться музин обранець,

Бо вдень, серед люду, поети мов діти,

Їм милі тріумфи, і лаври, і квіти,

І вабить їм очі великая слава,

Якої не дасть перемога кривава, –

В надії на неї терновий вінець

Прийма молоденький співець.

Ось день проминув, зник і вечір погожий,

Ніч криє і місто, і табір ворожий,

І дивляться любо небеснії очі;

Поснули усі, до спочинку охочі,

Здрімалася навіть обачна сторожа,

Скрізь тихо… Міцна чарівниченька божа,

Кориться їй все під кінець;

Але не кориться співець.

Ті промені горді, ясні, золотії,

В ньому розбудили і речі, і мрії,

Їх стримати – груди тісні!

І прудко, мов іскри з багаття огнисті,

Мов хвилі гірського потоку сріблисті,

Летять голоснії пісні.

І ллються, і ллються без примусу, вільно,

Недбалі про славу й вінки,

І линуть з північними вітрами спільно

Високо під ясні зірки.

Бринить у них радість, лунає і горе,

Шумить у них спогадів, мрій ціле море,

Навколо них розпач хаосом чорніє,

Над ними веселка надій променіє.

Не знає поет, чи хто слуха його,

Не стримує серця і співу свого,

Співа серенаду ясній своїй зірці,

Та ночі, та музі своїй винозірці,

Що з ним була в кожній порі…

І пісня чарує облогу ворожу

І будить на мурах обачну сторожу,

Заснуть не дає до зорі!

12.04.1896


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 127 – 129.

Поезія вперше опублікована у 1898 р. у збірнику «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники». Зберігся автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 697).

Леся Українка згадувала цей вірш у листі до матері з 30.09.1896 р.